«Необхідно зробити невидимих жінок видимими,» – професорка соціальної християнської етики Мішель Бека

«Через загальну глобалізацію ринків, праці, комунікацій та способу життя міграційні рухи поширилися і змінилися. Однією з прикметних рис сьогоднішньої ситуації є те, що міграція стала більш жіночою», — почала доповідь про становище жінок у глобальних міграційних процесах професорка соціальної християнської етики Вюрцбурського університету Мішель Бека, яка завітала до УКУ в межах програми Еразмус+. На запрошення Центру СУА з жіночих студій 5 березня гостя прочитала відкриту лекцію на тему «Жінки, міграція та торгівля людьми».

 

«Якщо раніше жінки з’являлися в статистиці переважно через возз’єднання родин, то сьогодні вони становлять значну частку трудових мігрантів. Звісно, вони їздили на заробітки й раніше, однак інформації про це не було в статистиці». Що змушує жінок їхати на заробітки, чому держава перекладає відповідальність за доглядову працю на вільний ринок та чому міграція залишається однією з найбільших проблем світу доби глобалізації — у наших нотатках найважливішого з лекції «Жінки, міграція та торгівля людьми».

Жінки та трудова міграція

Для жінок можливість виїхати на заробітки часто пов’язана з посиленням загальної незалежності від партнера, зокрема, фінансової. Ще однією частою причиною виїздити закордон є забезпечення майбутнього для дітей. Але разом із новими можливостями виринають і нові ризики. «Не треба ігнорувати й негативні наслідки трудової міграції для жінки. Крім розлуки з родиною та дітьми, вона ризикує стати жертвою насильства чи експлуатації там, де вона має обмежені права чи взагалі перебуває нелегально», — зазначає Мішель Бека.

«На відміну від промислових робітників-мігрантів, працівниці доглядової сфери не можуть перевезти свої сім’ї із собою. Умови роботи та вимоги працедавців постійної присутності на робочому місці забирають у них змогу повноцінно виконувати свої хатні обов’язки та доглядати за власними родинами, — пояснює професорка. — Ця ситуація повністю відповідає логіці вільного ринку, але мені видається проблематичним покладати регулювання цієї сфери виключно на логіку ринкових відносин» — додає професорка.

Оскільки сфера хатньої роботи та догляду прямо пов’язана з відтворенням суспільства, на думку Мішель Беки, саме державні політики мали б нести відповідальність за неї. Натомість вони перекладають свій обов’язок на вільний ринок. «Для німецького суспільства такі тенденції є серйозним приводом замислитися про те, що дешева купівля комфортних умов для відтворення заможних суспільств можлива лише коштом бідніших людей, зокрема, бідніших жінок». На її думку, сучасна ситуація грунтується не лише на статевій нерівності. Вона розвивається у згоді з соціальними, культурними та економічними розривами між країнами, залученими в міграційні процеси. Звідси також постає явище, яке має назву «care gap». Поки жінки доглядають чужих людей у заможних країнах, наймані працівниці доглядають їх родини на батьківщині.

Крім того, дослідниця соціальної християнської етики звернула увагу на складність доглядової роботи, зумовлену власне місцем роботи. «Приватний будинок як місце для доглядової роботи: турботи про дітей чи старших родичів, стоїть на перетині професійної діяльності та приватного життя. Він підтримує парадоксальну атмосферу, у якій водночас співіснують і відчуття відстороненості, й інтимності. У таких обставинах складно побудувати робочі відносини та організувати робочий процес» — додала Мішель Бека.

Професорка помітила несправедливість не лише у важких умовах праці та негідній оплаті, але й у тому, що доглядова праця абсолютно позбавлена суспільного визнання:  «Особливою проблемою є невидимість — а також у буквальному сенсі — безмовність працівниць. Вони не помітні для вуличного натовпу, але це нікого не дивує, бо їхня робота розташована у сфері приватного життя. У публічних дискурсах про міграцію та інтеграцію працівниці теж відсутні, бо їх реалії навіть не розглядаються» — пояснює ситуацією в Німеччині Мішель Бека.

«У феміністичних теоріях ця проблема знаходила різні вирішення, — продовжує думку доповідачка. — Дехто наполягали на переоцінці значення домашньої роботи взагалі, дехто — вимагали ширшого залучення жінок до ринку праці. І поки відбувався стрімкий прогрес за другим напрямком, перший залишався на тому самому місці. Доглядова робота й досі залишається непомітною, низькооплачуваною та важкою», — виснує професорка.

«Якщо ми прагнемо зменшити міграцію, ми повинні зменшити загальну нерівність, — стверджує доповідачка. — Необхідно встановити такі стандарти для мігранток, які б забезпечували їхню безпеку, а не наражати їх на ще більший ризик експлуатації. Такі міжнародні угоди як, наприклад, Конвенція ООН про Захист працівників-мігрантів, мають велику вагу. Але цей документ наразі ще не ратифікувала жодна з країн Євросоюзу». Мішель Бека додала, що ефективними можуть бути програми з підготовки жінок до трудової міграції та подальший супровід працівниць-мігранток через двосторонні угоди про захист, як це роблять у Філіппінах.

«Але якщо такі заходи не будуть загалом грунтуватися на більш справедливих умовах праці, то в довгостроковій перспективі вони можуть навіть посилити глобальну нерівність», — застерегла доповідачка.

 

Жінки й торгівля людьми

«Торгівля людьми особливо небезпечна для жінок і дівчат. Як чоловіки і хлопці, вони часто стають жертвами торгівлі людьми для примусової праці, але особливо часто їх змушують до примусової секс-роботи». Дослідниця наголошує, що не кожна секс-робота є примусовою, але радить зважати й на ті випадки, в яких мігрантки самостійно обирають заробляти за кордоном за допомогою секс-роботи, але не знаючи всіх обставин, легко потрапляють у залежність від працедавця, який використовує цю залежність для примусу до секс-роботи.

«Класичним сценарій перетворення трудових відносин на рабські починається з заборгованості чи будь-якої залежності від працедавцям. Ця залежність нерідко супроводжується втратою документів чи відмовою на запланованому місці роботи», — розповідає Мішель Бека.

За останні роки торгівля людьми загалом і жінками, зокрема, не лише не скоротилася, а навпаки — стабільно зростала. Доповідачка пояснює загрозливу тенденцію відсутністю правового захисту жертв. Крім цього, у торгівлі жінками задіяні занадто великі гроші, а нинішня правова ситуація, попри позитивні зрушення в багатьох країнах Євросоюзу, однаково не є задовільною, бо не забезпечує достатнього захисту потерпілих, а інколи і взагалі криміналізує та карає жертв: «Проблема торгівлі людьми досі часто сприймається як загроза для безпеки держави, але майже ніколи не сприймається з позицій порушення та захисту прав людини».

В есеї «Objectification» Марта Нусбаум називає сім способів ставитися до людини як доречі. Серед них інструменталізація, заперечення автономії, інерція, вразливість, а також володіння та заперечення суб’єктивності. «Кожен із цих термінів характеризує наші відносини з речами. Але якщо говорити про стосунки з людьми, достатньо й одного слова «уречевлення». «У цьому контексті також доцільним видається говорити про «дегуманізацію», — вважає Мішель Бека. — Коли слабшого іншого перестають сприймати як людину, сильна сторона починає вважати, що їй дозволено все, що задовольняє її інтереси та потреби, а потреби й обмеження іншого ігноруються».

Що більша асиметрія влади у відносинах, то більший ризик уречевлення. Дисбаланс у розподілі влади завжди означає втрату автономії для слабшої сторони. «Визнання сексуальної автономії базується на взаємному визнанні суб’єктності та виявляється у свободі приймати рішення. Якщо влада в сексуальній сфері розподілена збалансовано, вона виявляється у взаємному даруванні і прийнятті. Якщо ж сексуальність стає інструментом влади, вона перетворюється на насильство», — впевнена доповідачка. «Політика влади в сексуальності як складне явище навряд можна пояснити в межах цієї лекції; але розмова про торгівлю жінками для примусу до секс-роботи неможлива без розмови про владу загалом» — додає професорка.

На думку Мішель Беки, рішенням, якого потребує сучасна ситуація, може стати поширення інформації та привернення уваги до питань трудової міграції і торгівлі людьми. «Необхідно зробити видимих жінок невидимими!» — закликає доповідачка. Для жінок, які пережили насильство під час трудової міграції, шлях до набуття суб’єктності прокладається крізь посилення своєї індивідуальності та особистих якостей. З іншого боку, «з огляду на плутанину між особистими та ринковими структурами споживацтва, нам усім необхідна як само-критика, так і критичне ставлення до суспільства. Подальші правові дії повинні також підтримувати процес декриміналізації», — додала Мішель Бека.

Підготувала Катерина Глущенко