“Новий ідеал” жінки та її стосунків з чоловіком у 20-х – поч. 30-х рр. XX ст. на основі роману Валер’яна Підмогильного «Невеличка драма» // Мар’яна Мирош

Мар’яна Мирош,
студентка 4 курсу програми “Історія”

Художній твір завжди, в тій чи іншій мірі, є відображенням історичного контексту. Перед тим, як говорити про ступінь унікальності творчості В. Підмогильного, варто знайти відповідні інструменти. Кожен твір можна оцінити по мірі його залученості до обставин часу. Аналізувати роман можна як і з позиції літературного, так і з позиції суспільного процесу. Автор – нерозривний  з творінням. Автора  неможливо відділити від його оточення, так само  твір не можна відділити від свого автора. Творіння є точкою, на якій сходяться обставини та світогляд творця. За Бахтіним, кожен твір можна трактувати як діалог. Кожна думка, подана автором – ланка в нескінченному ланцюгу реакцій та відповідей. Навіть, якщо автор не демонструє антагонізм ідей відкрито, кожне твердження містить приховані рефлексії до існуючих ідей. Як наслідок, літературна спільність є величезною сіткою інтертекстів, що в різній мірі коріняться одне-в-одному[1]. Текст формують не лише інші тексти, а й історичний контекст. За марксистським розумінням принципу історизму, кожне явище є частиною загальних суспільних тенденцій, які нерозривно єднають його з минулим[2].

Валер’ян Підмогильний народився в с. Чаплі під Катеринославом. В юному віці переживав матеріальну скруту, через що не зміг завершити навчання в Катеринославському університеті. Працював співредактором, бібліографом, перекладачем та вчителем. Був активним учасником культурного життя Києва впродовж друг. пол. 20-х рр. У 1934 р. письменника заарештували за приналежність до групи письменників-націоналістів та розстріляли трьома роками пізніше. Так, Підмогильний та інші представники розстріляного відродження відійшли у забуття аж до остаточного перевідкриття у 90-х. рр. XX ст. Основним мотивом у творчості Підмогильного є психологічний аналіз морального аспекту поведінки молоді[3]. “Невеличка драма” не є виключенням.

“Невеличка драма” є втіленням одразу декількох тем, які перетинаються між собою в процесі плину сюжету. Вони функціонують методом накладення одна-на-одну, забезпечуючи твору глибину та простір до інтерпретацій. В композиційному плані, теми не можуть перебувати в художній рівності, оскільки надаються вони до розпізнавання по-різному. Теми твору складно порівнювати, оскільки вони, переважно, належать до різних сфер життя. До таких тем можна віднести філософську проблему людського буття, психологічні аспекти комунікації, складність самоідентифікації в час масштабних соціальних перетворень. Теми роману можна типологізувати за ступенем вивченості. Коли одні з них отримують більше висвітлення, інші залишаються в тіні. Різні аспекти філософських та психоаналітичних ідей вивчені такими науковцями як: І. Девдюк[4], І. Скляр[5] та І. Парамбуль[6], та рік за роком піддаються науковій ревізії. Тема національної ідентифікації та деякі елементи гендерного питання – залишаються без  уваги. Зазвичай, дослідники не зважають на реалії СРСР 20-х та 30-х рр. Нехтування контекстом, почасти, приводить до неможливості розкриття певних тем, які попередньо були закладені автором. Заради справедливості слід зазначити, що спроба співставити концепції роману із радянською дійсністю все таки відбулася, але дослідження охоплювало не лише «Невеличку драму», а й інші твори періоду початку та кінця 30-х рр., концентруючись при цьому, радше, на динаміці зміни предмету дослідження – кохання, ніж на ньому самому [7].

Написання роману «Невеличка драма» Підмогильний завершив у 1929 р. Події книги мають місце в перші зимові місяці 1930 р. Реальність, що впливала на автора в час написання, видавалася вкрай унікальною. У 1922 р. було проголошено утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік, куди ввійшла і Україна. Опісля, радянське керівництво встановило курс на індивідуальний розвиток народів в межах СРСР – коренізація, яка для української частини союзу дістала назву українізація. Окрім національної політики, вводилася також нова соціальна політика, яка намагалася переосмислити усталені суспільні категорії. Йдеться не лише про цілковитий переворот у сфері відносин між групами населення, який передбачало гасло: «Пролетарии всех странсоединяйтесь!». Реформатуванню підлягали також взаємозв’язки людей всередині груп на основі критеріїв вужчих, ніж «буржуй» та «пролетарий». Як-от: чоловік та жінка. Заставши зміну, Підмогильний вирішив відобразити  її в своєму творі.

Отож, роман «Невеличка драма» розповідає нам коротку історію кохання юної працівниці загальної канцелярії махортресту Марти Висоцької та вченого біохіміка Юрія Славенка. Історія протікає дуже просто в композиційному плані, а саме:

  • експозиція – представлення головної героїні, Марти
  • зав’язка – Марта знайомиться з  Славенком[8]
  • розвиток дії – почуття Марти та Славенка поглиблюються
  • кульмінація – Славенко відкидає почуття
  • розв’язка – Марта покидає Славенка

Попри композиційну простоту, стосунки героїв, переважно складні. Наприклад, коли Славенко розуміє, що більше не кохає Марту, він не просто пориває з нею, а намагається зробити все, щоб бачитися з нею менше, паралельно, отруюючи її розум ідеями про недоладність кохання. Як наслідок, Марта також доходить до потреби розірвання стосунків. Проблема в тому, що дівчина знаходить на те зовсім інші причини. Зрештою, Марта таки полишає Славенка. Тим самим вона робить саме те, чого Славенко хотів, навіть, не здогадуючись про те. Подібний сюжет є одною з найкращих можливих репрезентацій роману, оскільки характеризує одну його важливу особливість – наративна простота, яка розходиться з розумінням стосунків як діалектичної багатозначності. Хоча так бачив стосунки Підмогильний, теоретики комунізму були цілком протилежної думки. Стосунки мали виглядати максимально спрощено: або тимчасовий сексуальний зв’язок без особливої прив’язаності, або шлюб, який мав базуватися на повазі та співпраці[9]. При всій своїй складності, стосунки, зображені Підмогильним, не можна віднести до жодного з типів співдії чоловіка та жінки, які могла б схвалити теорія комунізму.

За довоєнним ідеалом сім’ї, жінка відповідальна за догляд про дітей та домашнє вогнище, а чоловік за, щоб зробити можливим виконання матір’ю свої зобов’язань. Іншими словами, жінка відповідає за внутрішню складову родини, а чоловік за її взаємодію із зовнішнім світом: захист та отримання ресурсів для благополучного існування. Проблема лише в тому, що з плином часу у зовнішньому світі почали з’являтися не лише небезпеки, а й можливості, до яких жінка за природою обов’язків не могла бути долучена. Більшовики вважали, що головною проблемою буття жінка була її відсепарованість від публічної сфери, до якої мали бути залучені всі члени комуністичного суспільства. Першим кроком до світлого майбутнього жінки була оплачувана праця. Зарплатня, яку почали отримувати жінки була приводом до втрати чоловіком монополії на гроші, а, отже, вирівнювання. Важливими залишаються мотиви, за якими жінка мала стати рівня чоловікові. Маркс та Енгельс стверджували, що

немає підстав для будь-якої переваги чоловіків[10].

Оскільки твердження звучить не як: “немає підстав для підпорядкування жінок”, можемо припустити, що підвищення статусу жінки не було самоціллю, а лише наслідком бажання збудувати логічну теорію. Якщо сімейні обов’язки втрачають поділ на домашні та фінансові, то і причин до переважання чоловіка – немає. Так само, якщо жінка працює та перебуває в публічному суспільстві, то нижче від чоловіка вона не має бути.

Втіленням нової жінки є Марта Висоцька з роману “Невеличка драма”. Вона перебуває на державній роботі, неодружена, живе в Києві, ходить в театри та музеї. Попри те, що автор не вказує  мотивації дівчини покинути дім в Каневі, ми знаємо, що у 1927 р. вона закінчила Київську комерційну профшколу та опісля влаштувалася в загальну канцелярію махортресту, де її помітили  та підвищили на посаді вже після двох місяців роботи:

“ […] після двох місяців марудної праці реєстраторкою вона через здібності свої, очевидячки, потрапила діловодкою до статчастини[11]”.

Також автор описує її як вкрай економну до матеріальних ресурсів особистість:

Конечна потреба пристойно вдягатись примушувала, цілком природно, дівчину заощаджувати на їжі, добираючи харчів простих, дешевих []”.

З першого погляду, Марта показується читачеві як зразок жінки нового соціалістичного ладу, але одна деталь одразу ламає цілісність – ставлення Марти до любовних почуттів. Попри прагматичність, дівчина обожнює читати і не аби-що, а твори західних письменників, ототожнюючи ідеал кохання з прочитаними нею книгами. Шукати непрямі докази тому не доводиться, оскільки Марта сама це каже:

Я хочу [любові] так, як у романі! або “Повинна бути казка ,— гарячково вела вона. — Розкривається завіса, і таке м’яке, м’яке світло… Виростають гаї, в них затишок, пухка трава []”[12].

Можна припустити, що такою суперечливою натурою Марти, Підмогильний демонструє всю парадоксальність ідеалу не лише  “нової жінки”, а й “нового громадянина” загалом. Автор підкреслює, що бажання теоретиків соціалізму позбутися будь-яких сентиментальних почуттів у членів суспільства не підлягає здійсненню:

“ […] ви уявити не можете, в якому кепському стані опинились ми, сучасні дівчата, з цими лицарями! Раніш дівчина могла вільно мріяти, уявляти собі князів, принців, королевичів, чи як там,— це дурниця була, але можна було мріяти, розумієте? А дівчина чи взагалі молодість без мрії — це якось нудно….

Попри те, що Марті дана робота, можливості до реалізації, залученість до культурного життя, її прагнення до кохання все одно стоїть на першому плані. Виведення в публічну сферу – це ще не все, чого могла б хотіти жінка.

Чуттєвість Марти найкраще виділяється на контрасті з іншими персонажами. Найбільш антагоністичним Марті героєм в романі є Дмитро Стайничний. За іронією, Дмитро хоче зробити Марту своєю дружиною. Важко визначити характер його почуттів до Марти, але згідно з його власним  завіренням:

“ [ти] подобаєшся дуже, я це підкреслюю[13].

Жодного слова про любов від Дмитра не було, чого не могла не помітити Марта:

Він не говорив тих палких слів, яких багато сказано в її кімнаті [14].

Що ж стосується кохання в прямому та найбільш звичному його значенні, то Дмитро з цього приводу принциповий:

[…] шлюбу в наш час будувати на коханні не можна. Що таке кохання? Це чуття, Марто! Воно спалахне й перегорить. Димок собі піде, та й год[15]і” або “Я не лицемір, і плутати “кохання” з “уподобанням” не буду. В цих словах різниця минулого й сучасного. Кохання — це всяке божевілля, всякі нісенітниці […] а вподобання — це […] чуття, яке не перешкоджає ні жити, ні працювати”[16].

За визначення Дмитра, “кохання” – річ ненадійна для побудови соціалізму, що цілком співпадає з риторикою влади того часу. Зрозуміло, офіційна влада намагалася не торкатися подібних тем безпосередньо, але певні спроби були. Попри популярність твердження про “непотрібність шлюбу”, яке в 20-х зібрало певне коло прихильників, шлюб все одно залишався в центрі дискурсу щодо стосунків чоловіка та жінки. Головними критеріями до вибору партнера були: наявність спільних інтересів та взаємна повага. Як стверджував сам Ленін: “ […] спрагу потрібно вгамувати. Але чи нормальна людина лягла б у жолоб і випила з калюжі?”. Важливо, твердження Леніна відсилає нас не лише до вибору нареченої / нареченого, а й сексуального партнера. Справа в тому, що разом з відходом буржуазного проміскуїтету  виникло поняття вільного кохання, супровідним якому була сексуальна революція.  Про появу поняття свободи в сексуальному житті згадує і Дмитро Стайничний:

“ […] ти подумай, що таке зараз “вільне кохання”. Вільне кохання — це аборти, які руйнують жіночий організм[17].

Влада не наполягала на стриманості жінок та чоловіків, даючи обом право вибору. Олександра Коллонтай стверджувала, що статевий акт не слід визнавати чимось ані ганебним, ані гріховним, але природним і законним, настільки ж, як втамування голоду або спраги[18]. Ще один вислів, який ріднить світобачення Стайничного з соціалістичними теоретиками:

“ […] потрібна українська дітва, піонери, маленькі будівники соціалізму! І виховати їх так, щоб працювати вміли, щоб любили працю [] з тебе чудова буде мати, Марто. У тебе міцні груди, ти гарно збудована, діти твої будуть сильні, і ти легко їх родитимеш [19].

Чоловік та жінка розглядалися не як двоє, а як троє або більше. Виникнення нових таких концепцій як “вільне кохання”, розлучення та аборт, не змінило ставлення до шлюбу як до договору, який перебував у зобов’язанні дати “плід”. Проте нова система брала на себе обов’язок подбати про дитину. В умовах, коли жінка була покликана до праці в публічній сфері, виховання переміщалося туди ж, методом створення дитячих садків та іншої допомоги з боку державного апарату[20].  Ось чому потім Дмитро додає: Дитина завжди виросте! [21]. Його слова можна замінити на: Дитина завжди виросте у соціалізмі. Відповідь Марти не залишає простору до інтерпретації, оскільки вона відмовляє Дмитрові у пропозиції. Їй  не до вподоби подібне ставлення до себе, як до жінки: Ви не на виставці молочних корів[22]. Факт того, що Марта не поділяє погляди Дмитра, ставить дівчину йому на противагу. Оскільки, Дмитро є канонічним втіленням ідеалістичного громадянина СРСР, Марта виступає протилежністю не йому самому, а всій системі соціалістичного світобачення.

В той самий час, коли Дмитро Стайничний – протиставлення Марті, він одночасно є перевернутим відображенням Юрія Славенка. Найяскравіше це проявляється в їхній розмові, яка має місце в Мартиній кімнаті. Попри присутність в кімнаті ще Льови, який на той час був закоханий в господиню помешкання,  та кооператора, ментальна сутичка між Славенком та Дмитром стоїть неймовірно гостро. Коли кооператор грає роль блазня, а Льова – об’єкта для насмішок, Дмитро та Славенко обмінюються гострими репліками на соціально-гострі та ідеологічні теми. Навіть, Марта, намагаючись скерувати розмову у більш нейтральне русло, зазнає в цьому починанні невдачу. Важко сказати наскільки рівноцінними вони є, але попри різне ставлення до ситуації, одне-одного вони чудово розуміють. Коли Дмитро: “ […] з самого початку не видався професорові [Славенку] дуже приємним […] в тоні йому раз у раз бриніла фамільярність людини, що всіх звикла вважати собі за рівню”[23], Славенко: “ […] почував велику приємність від своєї мови, своєї особи і своєї переваги на усіма присутніми”[24]. Тобто Дмитро, будучи соціалістом, підживлював власну самолюбність пониженням вищих від себе до рівня, яким він вважав своїм. Славенко, будучи науковцем, робив те саме навпаки, підвищуючи власну персону над іншими. Цікавим є також те, що в своїх твердженнях, вони не завжди суперечать одне-одному. Наприклад, коли Славенко каже: “ […] тільки сліпий може не бачити, що поступ стирає нації, що співзвучне з Марксовим “кінцем історії”. Замість того, щоб погодитися, Дмитро відповідає: “Все це софістика. […] Я, знаєте, пролетар – менше слів і більше діла”. Діалог Славенка та Дмитра виявляє головну різницю між ними, яка зводить нанівець їх приналежність до одної ідеологічної системи. Попри те, що вони обоє є матеріалістами та поборниками ідеалізму, Дмитро – практик, а Славенко – теоретик. Останній є матеріалістом тому, що піддається владі науки, Дмитро тому, що піддається владі праці. Плоди, які приносять обидва заняття, позбавлені духовної першооснови. Марта не підтримує ні одного, ні іншого. Більше того, вона вводить правило: “ Хто заговорить про раціональність або практичність [], з того штраф двадцять копійок […] ”.  Таким чином, Славенко та Дмитро – репрезентатори двох полюсів одного матеріалістичного світобачення, протилежність якому складає Мартин ідеалізм.

Дійсність, в якій Марта та Славенко перебувають, характеризується раціоналізмом та прагматичністю. Кімната Марти, де відбуваються зустрічі виступає окремим простором, відрізаним від решти світу, а конкретно – індустріалізації та влади комунізму. Кожного разу, коли герої покидають кімнату, вони потрапляють у реальність, де панують розмови про колективізацію і «світле комуністичне майбутнє». Марта та Славенко ніколи не говорять на економічні та політичні теми. Єдиний мотив, який раз у раз виринає в інтимних бесідах закоханих – це культурний архетип українськості. Більше того, автор буквально ставить знак дорівнює між українським типом самоідентифікації та любовним станом. Таким чином, коли Славенко не був знайомий з Мартою, висловлювався він приблизно так:

я [прийшов] таки з лекції, але уявіть собі, з лекції українізації! […] Але що поробиш! Я підходжу до цієї справи цілком розумово. Треба ж було колись вивчати політграмоту, яка, звичайно, і для мене особисто, і для біологічної хімії абсолютно не потрібна! Тепер українська мова, і я не певен, чи задля громадської користі нам не доведеться колись вивчати, наприклад, куховарської справи…[25]”. Коли ж він переходить до стану закоханості: “ […] полюбивши тебе, я відчув себе українцем, хоч, правду сказати, йшов до тебе тільки з наміром попрактикуватись у мові. Я сягнув далі, ніж сподівався, отже, в цій справі ти виконала роль каталізатора[26].

Схожу роль грає конотація вживання одного і того ж поняття. В першому випадку, “мова” вживається в контексті політики. Славенко просто має іншого підгрунтя, окрім матеріалістичного, щоб розглядати українську мову якось по-іншому.  В другому випадку мова  – це частина ідентичності Славенка, яку він набуває разом з почуттям до дівчини. Дім Марти, як пише автор, знаходиться на вулиці Жилянській, хоча, насправді, однойменна вулиця була перейменована на честь поручика Жаданівського у 1926 р. і носила його до 1933 р. Зрозуміло, що така зміна відбулася з приходом більшовиків, оскільки Борис Жаданівський був активним учасником революції[27]. Таким чином, кімната Марти на вулиці Жилянській виступає окремим простором, де влада соціалізму ще не наступила. Окремішність простору означає і окремішність зв’язку двох осіб, що в ньому перебувають.

Оскільки Марта винаймає одну кімнату у спільній для багатьох людей квартирі, простір закоханих не міг залишатися неушкодженим:

“Не може бути”,— думав він [кооператор] […] ще мить, ще кілька митів, які спроквола відбивало його серце, і аж тоді нарешті він почув, немов із прірви якоїсь, уривчастий Мартин голос: — За чверть… ні, десять на дванадцяту”[28]

Йдеться про кооператора, Мартиного сусіда,  який застав дівчину та Славенка за інтимною близкістю. Долучення жінки до публічної сфери та одночасне зближення членів суспільства, потребувало внормування стосунків не між чоловіком та жінкою, а й між колективом та чоловіком, жінкою. Ідеальною була модель, за якою окремий громадянин перебував у рівновазі з соціумом. Даністю індивіда була свободою вибору, яка підкріплювалася турботою соціуму. Марксистські обіцянки включали також право на “вільне кохання”, яке мало право широко використовуватися в умовах соціалізованої економіки[29]. Повертаючись до історії. Оскільки кооператор був закоханий у Марту, він збрехав своїй дружині, що та залицяється до нього та розповів про інцидент, якого він був свідком. Тетяна Ничипорівна не стрималася, щоб познущатися, хоча її ніхто від того і не стримував: “Скрізь, кажу я вам [Амеліє Генріховно], єсть отаких баламутниць, що ради шутки вам сім’ю розорить… ”[30]. В цьому випадку бачимо невідповідність між очікуваною реакцією мікросоціуму та тою, яка відбувалася. Попри те, що Тетяна Ничипорівна чинить погано, вона теж є жертвою брехні свого чоловіка, тому залишити поведінку Марти без уваги – це визнати власне безсилля. Схоже, що індивід, перебуваючи в умовах соціалізму, має стати незалежним від  зовнішніх обставин, які могли б його змусити чинити відмінно від приписів теоретиків. Проковтнути гідність заради соціалістичного ідеалу.

Роман “Невеличка драма” визначальний тим, що демонструє не лише соціалістичний ідеал, а й ступінь того, наскільки людина взагалі може йому відповідати. Важливо, що кожен персонаж твору хоча б раз відійшов від соціалістичних правил гри. Єдиним, хто цього так і зробив є Дмитро Стайничний. Хоча, його подальше бажання помститися Марті за відмову також можна трактувати як переростання його почуття в дещо більше, ніж йому би того хотілося. Підмогильний показує нам, що реалізація в публічній сфері – це не єдине бажання жінки. Закінчення кохання Славенка та Марти є символом того, що приносить ідеал соціалізму в людське життя, або, радше чого він позбавляє. Позбавляє він, перш за все, чуттєвості ,яку, як показує автор, неможливо відділити від природи людини. Після того, як пара розходиться, Славенко одружується із дочкою багатих батьків, яка в подальшому могла б забезпечити йому спокійне та безбідне існування, проведене за успішною науковою працею. Разом з тим, його наречена, Ірен – досить приваблива та в них є багато спільних інтересів. Здавалося б –ідеал соціалістичного шлюбу. За ширмою губиться один важливий факт. Ані в нього, ані в неї немає і грама любовних почуттів одне-до-одного. Датою весілля, яке відбувається першого травня, День міжнародної солідарності трудящих, автор підкреслює тріумф соціалізму, який відбувся рівно в той момент, коли розпочалося подружжя Славенка та Ірен. Контекст часу неодмінно вплинув на Підмогильного. Видається, ніби, це його власна історія, в якій кохання Марти та Славенка – це українізація, тріумф якої так і не відбувся.

 

Посилання:

  1. Goldman, Wendy Z. Women, the State and Revolution: Soviet Family Policy and Social Life, 1917-1936.
  2. Девдюк, І. В. “Амбівалентність свого/чужого простору у романах Невеличка драма В. Підмогильного та Коханець леді Чатерлей Д. Лоуренса.” Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія: Філологія30 (1) (2017): 102-105.
  3. Илунина, Анна Александровна. “Теоретические аспекты проблемы интертекстуальности в современном литературоведении.” Вестник Челябинского государственного университета4 (295) (2013).
  4. Лущій С.І. Підмогильний Валер’ян Петрович [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Pidmohylnyj_V(останній перегляд: 19.11.2020)
  5. Підмогильний В. Невеличка драма : роман на одну частину- К. : Знання, 2014. – 292 с.
  6. Шпачинський, І. Л., and О. В. Матюшенко. “Філософський принцип історизму у площині вивчення романтистів, марксистів і послідовників Гегеля.” Молодий вчений11 (2) (2018): 775-779.

[1] Илунина, Анна Александровна. “Теоретические аспекты проблемы интертекстуальности в современном литературоведении.” Вестник Челябинского государственного университета 4 (295) (2013).

[2] Шпачинський, І. Л., and О. В. Матюшенко. “Філософський принцип історизму у площині вивчення романтистів, марксистів і послідовників Гегеля.” Молодий вчений 11 (2) (2018): 775-779.

[3] Лущій С.І. ПІДМОГИЛЬНИЙ Валер’ян Петрович [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Pidmohylnyj_V (останній перегляд: 19.11.2020)

[4] Девдюк, І. В. “Амбівалентність свого/чужого простору у романах Невеличка драма В. Підмогильного та Коханець леді Чатерлей Д. Лоуренса.” Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія: Філологія 30 (1) (2017): 102-105.

[5] Див. Скляр, І. О. “Художні прийоми психоаналітичного методу зображення персонажів у Невеличкій драмі В. Підмогильного.” Наукові записки Харківського національного педагогічного університету ім. ГС Сковороди. Сер.: Літературознавство 4 (1) (2009): 108-121.

[6] Див. Парамбуль І. “Екзистенціалізм у творчості Валер’яна Підмогильного: історико-філософський підхід”. Міністерство освіти і науки України. Diss. Львівський національний університет імені Івана Франка, 2019.

[7] Див. Філатова, Оксана. “Любовний дискурс в українській романістиці: від швидкокрилого еросу 1920-х до сексофобії 1930-х років.” Актуальні проблеми української літератури і фольклору 18 (2012): 103-115.

[8] в подальшому вживатиму прізвище, оскільки так, переважно, називає його автор

[9] Goldman, W. Z. Women, the State and Revolution: Soviet Family Policy and Social Life, 1917–1936; Cambridge Russian, Soviet and Post-Soviet Studies; Cambridge University Press: Cambridge, 1993.

[10] Goldman, Wendy Z. Women, the State and Revolution: Soviet Family Policy and Social Life, 1917-1936. Cambridge University Press, 1993.

[11] Підмогильний В. Невеличка драма : роман на одну частину- К. : Знання, 2014. – с. 7

[12] Там само, с. 25

[13] Там само,

[14] Там само,

[15] Там само,

[16] Там само,

[17] Там само, с. 103

[18] Goldman, Wendy Z. Women, the State and Revolution: Soviet Family Policy and Social Life, 1917-1936. Cambridge University Press, 1993.

[19] Підмогильний В. Невеличка драма : роман на одну частину- К. : Знання, 2014. – с. 88

[20] Goldman, Wendy Z. Women, the State and Revolution: Soviet Family Policy and Social Life, 1917-1936. Cambridge University Press, 1993.

[21] Підмогильний В. Невеличка драма : роман на одну частину- К. : Знання, 2014. – с. 88

[22] Там само, с. 88

[23] Там само, с. 65

[24] Там само, с. 70

[25] Підмогильний В. Невеличка драма : роман на одну частину- К. : Знання, 2014. – с. 44

[26] Там само, с. 124

[27] Там само, с. 7

[28] Там само, с. 159-160

[29] Goldman, Wendy Z. Women, the State and Revolution: Soviet Family Policy and Social Life, 1917-1936. Cambridge University Press, 1993.

[30] Підмогильний В. Невеличка драма : роман на одну частину- К. : Знання, 2014. – с. 230