Об’єктивація воячок на фронті Першої світової війни у добровольчих загонах на прикладі Олени Степанів та Марії Бочкарьової // Марта Гайдучок

Марта Гайдучок,
студентка 3 курсу програми “Історія”

Тема Першої світової війни, хоч і розглядається у великій кількості наукових дискурсів, все ще залишає значний простір для досліджень. У цьому есеї основну увагу звернено на жіночу історію, а, зокрема, на питання об’єктивації воячок на фронтах Першої світової війни у добровольчих загонах, що вперше виникли у цей час. Перш за все мова йде про загін Українських Січових Стрільців під керівництвом Австрійської імперії, що виник у 1914 р., очолюваний Оленою Степанів, а також про власний волонтерський підрозділ Російської імперії у 1917 р. на чолі із Марією Бочкарьовою. Оскільки події відбуваються на початку ХХ ст., то жіноча військова служба, а тим більше перебування жінки на керівних посадах, викликає невдоволення як у військовому, так і в цивільному суспільствах. В есеї буде здійснена спроба відповісти на запитання про об’єктивацію жінки, досвід сексуального насилля та домагання на війні, а також і про те, наскільки складно було для жінки реалізувати себе у звично «чоловічому» військовому соціумі. Важливо розуміти і різниці в політичному та соціальному становищах Східної Галичини та Російської імперії, та різні позиції держав у ході війни, оскільки Австрія виступає однією із провідниць конфлікту на самому початку, а от Росія, станом на 1917 р., вже програє війну. Наскільки вплинув такий військовий розклад на сприйняття поразки чи перемоги жіночих загонів у військових операціях – ще одне важливе запитання для розгляду. Цікавим також буде з’ясувати, чи з’явилося заохочення жінок до військової служби в Росії чи на території колишньої Австрійської імперії після війни через популяризацію образів Марії Бочкарьової та Олени Степанів.

Основним дослідницьким питанням є дослідження жіночого досвіду на керівних посадах у війську та зміни сприйняття жіночої військової служби після діяльности у добровольчих жіночих загонах Російської та Австрійської імперій.

Для початку варто зрозуміти, що ж являв собою образ жінки воячки у часи Першої світової війни. Саме у цей час військова справа припиняє бути суто чоловічою, адже серед добровольців, що йшли на війну, були й жінки, які однак відігравали роль медичних сестер чи працювали в госпіталях, де доглядали поранених. Доволі часто жінки переодягалися в чоловічий одяг для того, щоб виконувати роль санітарів просто на полі бою[1]. Якщо звернути увагу на Австрійський сторону, то залучення жіноцтва до військової служби почалося ще із пластової організації, коли в 1911 р. Іван Чмола очолив перший осередок, куди входили і слухачки семінарії сестер Василіянок[2]. Таким чином, військова залученість у східній Галичині неодмінно була пов’язана із політичним життям і пізніше до утвореного легіону Січових стрільців залучалися жінки із інтелігентних кіл, що також брали участь у формуванні нового державного ладу. Формування Січових Стрільців ІІ, куди ввійшло 33 жінки, сприяло героїзації жінки-воячки у суспільстві і мало на меті створити взірець мужности та чести, що мав би надихнути чоловіків до боротьби, до цього ж легенди, що ходили про участь жінок у бойових діях, забезпечували додаткову матеріальну допомогу[3]. Таким чином, формування образу воячки виставляє на перший план соціальні та політичні питання, але не питання гендерної рівности.

Олені Степанів, яка на початку діяльности легіону виконувала роль обозного у керівному складі[4] і потім потрапила у бойовий підрозділ, нескладно було влитися у «чоловіче» військове суспільство. Як зауважувала сама жінка, то у неї не було ані жодних спрощень, ані привілеїв, при цьому вона відчувала різницю у ставленні до себе рядових і старших за званням вояків. У той час, коли рядовими здебільшого виступали прості хлопці-селяни, які звикли бачити, скільки жінка трудиться на господарстві і яку фізичну працю виконує, то для старших вояків, які часто походили з інтелігентних кіл, жінка у війську викликала лише презирство[5]. Ймовірно, що питання фемінности та й узагальненого образу Олени Степанів відіграло свою роль. Її сучасники часто говорили про неї як про дівчину красиву, иноді як про кокетливу, та ще й із заувагами про те, що жінка чудово розуміла свою красу[6] і раділа з уваги, яку їй приділяли. Попри коротку стрижку та чоловіче вбрання, Олена Степанів своєю чепурністю[7] та вдачею все ж створювала образ жінки-воячки і не просто була схожа на солдата, але вибудовувала образ протилежний, але закономірний – жінки-солдата.

Для Російської імперії станом на 1917 р. ситуація була иншою. Залучення жіноцтва на фронт, відбулося, як і в Австрійській імперії, у вигляді мотивації та піднесення патріотичних почуттів солдатів, що зазнавали поразки на фронтах 1916-1917 рр. Російська імперія бажала повернути воїнів, що відмовлялися воювати, в окопи за допомогою жіночих добровільних формувань, які підтримали О. Брусилов та О. Керенський. У війні брала участь велика кількість жінок різних станів, де навіть дами з вищих прошарків суспільства були залучені: вони працювали медсестрами, санітарами, шоферами, рядовими солдатами, авіаторами[8]. Офіційно, станом на жовтень 1917 р. Російська імперія запровадила низку жіночих підрозділів, однак найвідомішим став батальйон смерті, очолюваний Марією Бочкарьовою. Його учасницею могла стати жінка від 16 років (за згодою батьків) до 40, маючи освітній ценз та пройшовши медичну комісію[9]. Існування такого підрозділу сприймалося солдатами з насмішкою, а для жінок обернулося навіть небезпекою, адже жінкам доводилося звертати додаткову увагу на самозахист від своїх же солдатів. Тут також варто звернути увагу на постать Марії Бочкарьової, яка значно відрізнялася темпераментом від Олени Степанів. Марію Бочкарьову називають російською Жанною д’Арк, що хотіла врятувати націю від знищення, та попри це вона вирізнялася і міцністю свого характеру, маскулінним зовнішністю – кремезною статурою, коротко стриженим волоссям та брудним обличчям. Варто додати, що вона також курила, пила алкоголь, лаялась, плювала і говорила про себе в чоловічому роді[10]. Вона – протилежність Олени Степанів, адже навпаки, уподібнюється солдату і стає ним.

Воєнні будні для жінки на фронті, на жаль, не минали без небезпек, які несли в собі чоловіки. Окрім зауваг щодо не/доречности діяльности жінки у війську, довелося стикатися й з насиллям. Видається, що військова культура Австрійської імперії була куди прогресивнішою, адже щодо Олени Степанів серйозних домагань не траплялося, її сучасники додавали, описуючи її, що поводилася вона все морально, тому важко було уявити, аби хтось наважився братися до неї[11]. Коли жінка перебувала у російському полоні, то росіяни пообіцяли добре до неї ставитися, поляки також поводилися дуже чемно, а от чехи виявляли неприязнь[12], оскільки дізналися про вороже ставлення Олени Степанів до москалів. Ситуація у Російській імперії була значно гіршою, оскільки Марії Бочкарьовій доводилося вступати в бійки із солдатами, що висміювали її[13]. Також вона писала про те, як солдати щипали, торкалися її після зарахування до війська, щоб переконатися, чи справді це «баба»[14]. Пізніше біля жіночих казарм довелося виставляти чатових, оскільки солдати приходили до жінок із недвозначними пропозиціями[15]. Доволі відомим також є випадок, коли  Бочкарьова побачила, як одна з її воячок займалася сексом із солдатом під час бойової операції, коли важливими були усі солдати. Дівчину Бочкарьова вбила на місці, а солдату вдалося втекти[16]. Сексуальні домагання були реаліями, з якими доводилося стикатися на змішаному фронті, і не були пов’язані виключно із особистістю Бочкарьової, оскільки подібні ситуаціями траплялися і з иншими жінками. Важко сказати, чи такий наратив будувався саме на індивідуальному досвіді Олени Степанів та Марії Бочкарьової чи радше справа у військовій та соціальній культурах Австрійської та Російської імперій. Простіше схилятися до останнього варіанту, однак аспектів занадто багато для того, аби дізнатися правду. Не варто забувати і про питання дисципліни у війську, адже січові стрільці здебільшого виходили із студентських кіл свідомої молоді, в той час як російське військо часто складалося із нижчих прошарків суспільства, які зазвичай, менш свідомі в етично-моральних питаннях. Не можна також опускати факт замовчування чи, навпаки, більшого зосередження уваги в его-документах Олени Степанів чи Марії Бочкарьової саме на спектрі сексуального домагання. Кожна із жінок переживала власний досвід, бажаючи чи ні розповідати про це більше у своїх спогадах. На мою думку, основним фактором тут все-таки виступає питання військової дисципліни, проте жоден варіант не можна точно ані спростити, ані підтвердити.

Залучення жінки до військових дій, очевидно, повинне було вплинути і на ефективність їхньої діяльності, і що важливіше, успіхи чи поразки, що їх здійснювали жінки на фронті, отримували певну реакцію від чоловічого війська. У цьому випадку, солдати Австрійської імперії також виявляли більшу лояльність, часто через те, що у жінок була певна протекція у вигляді тих січових стрільців, із якими вони перебували у стосунках: наприклад, Катерина Філіповська була дружиною очільника канцелярії УСС – Чайки, а Стефанія Козоріз – дружиною одного з організаторів УСС Михайла Новаківського. Серед загонів січових стрільців таких пар було достатньо і часто осуду жіночих дій на війні не було саме через безпосередню дотичність чоловіків[17]. Австрійське управління вважало, що Січові Стрільці не місце для жінок, оскільки це мав бути вишкіл старшин[18], до цього ж обов’язки жінок у загоні січових стрільців сформовані не були, тому було незрозуміло, ким має виступати жінка: піхотинцем, кіннотником, сестрою милосердя чи санітаром[19]. Незрозуміло було і те, чи залишатися їй в тилу чи виходити на передову. Через неорганізованість структури звинувачувати теж не було кого, тому Австрійська імперія майже уникала критики діяльности жіночого загону, окрім самого факту перебування жінки на війні, оскільки щодо цього зауважень було багато. М. Галущинський, наприклад, відверто не погоджувався з тим, що жіноцтво виконувало активну військову службу, оскільки «до цього міг схилити якийсь хворобливий наклін, а щонайменше гістерія»[20]. У Російській імперії жіночому полігону смерті Марії Бочкарьової чоловіче військове середовище помилок не пробачало. Якщо після успішного бойового хрещення батальйону у бою з німцями в липні 1917 р. генерал А. Денікін виділив високу боєздатність загону, навіть попри своє скептичне ставлення до «сурогатів армії», то після поразки під час битви під Крево, коли Бочкарьова була контужена, батальйон визнали недієздатним. Цей інцидент незабаром змусив і саму Марію Бочкарьову розчаруватися в участі жінок на фронті[21].

Діяльність жіночих добровільних підрозділів не могла бути непомічена пресою та медіа. Олена Степанів та Марія Бочкарьова стали своєрідними образами воячок та були відомими ще за життя. Однак в той час, як на початку війни Австрійські газети майоріли згадками про жіночий загін січових стрільців, то повоєнне інформаційне затишшя свідчило про те, що суспільство не було готовим бачити жінку за межами консервативних рамок й надалі. Героїзація січових стрільчинь була частиною патріотичного виховання та мобілізації чоловічих підрозділів. Для учасниць січового стрілецтва це був шанс показати власне бачення рівности, заговорити про подолання традиційних обмежень, але після війни жіночий патріотизм суспільство було готове бачити у громадській роботі, відбудові господарства та слідкуванням за господарством[22]. Марія Бочкарьова ж була запрошена на візити до англійського короля Георга VI та до американського президента Вудро Вільсона у 1918 р. Під час перебування в США вона продиктувала свої спогади одному з співвітчизників і згодом світ побачив книгу-біографію «Яшка», яку читали відомі люди по всьому світу, як-от Вінстон Черчиль. Обидві жінки перетворилися на політичні образи, що використовувалися в абсолютно різних застосуваннях. Досвід загону січових стрільців Олени Степанів вплинув на участь жінок в УГА декілька років пізніше, хоча й початково жіноцтво не надто підтримувало січових стрільчинь. У воєнний час середньостатистичні жінки вважали, що місце чоловіка на фронті, а жінки – у шпиталі. Попри активну участь жінок у бойових діях Другої світової війни, досвід жіночих підрозділів під час Першої світової не сприяв значному поширенню образу воячки. Та і Олена Степанів, і Марія Бочкарьова погоджувалися з тим, що війна – не місце для жінки. Олена Степанів пояснювала це тим, що хоч і жінка може служити нарівні із чоловіком, однак закликала бути потрібними на своїх місцях: заохочувати братів, наречених, чоловіків і синів сповнювати обов’язок вояка[23]. Марія Бочкарьова ж розчарувалася в жінках, можливо, через власні зависокі очікування щодо організації та діяльності загонів. Таким чином жіноча участь у Першій світовій відіграла скоріше своєрідну роль у становленні жінки та стала частиною емансипаційного руху, однак не затвердила та не вкорінила образ воячки для суспільства. І чоловіки, і воячки зійшлися на думці про те, що війна – не місце для жінки. Цей досвід не створив новий ідеал та приклад для наслідування, а скоріше сам був наслідуваним, адже серйозну роль у формуванні поведінкових моделей для українок відіграли полячки, які мали вправно зорганізовану мілітарну роботу[24]. Російські жінки ж опиралися на приклади британських та ірландських постерів часів Великої війни, на яких жінки закликали чоловіків йти в армію, инакше це б довелося робити їм самим[25].

Підсумовуючи все сказане вище, не можна сперечатися із фактом того, що поява жінки на фронті на початку ХХ ст. стала однією із кардинальних змін у суспільстві, і понесла за собою різні наслідки: як позитивні – усвідомлення жінкою її можливості битися на рівні з чоловіком, так і негативні – кількість насилля, що здійснювалося над жінкою на війні. Досвід жіночих воєнних дій є важливою темою для вивчення, оскільки на основі его-документів, зокрема спогадів Олени Степанів та Марії Бочкарьової, можна спостерігати зміни у поглядах самих жінок, зміни в ставленні чоловічого військового суспільства до добровільних загонів та виклики, які доводилося переживати жінці на війні. Обидві авторки врешті-решт схилилися до думки, що на війні жінці не місце, такої ж думки дотримувалося суспільство як Російської, так і Австрійської імперії, навіть попри різниці у їхніх мілітарних культурах. Досвід жіночої діяльности на фронті хоч і не зміг популяризувати жіночу військову службу у наступні роки, але дав жінкам уявлення про ті зміни суспільства, за які їм варто було виступити. Проблемою стало те, що коли й жінки вважали фронт втечею від реальности, де панує консервативний світогляд, то не мали поняття, як саме має виглядати те майбутнє, за яке вони боролися. Можливо, жіночий військовий досвід для того часу був занадто раннім.

 

 

Список використаних джерел:

  1. Bochkareva, Mariia Leontievna Frolkova, 1889-; Levine, Isaac Don, 1892. Yashka, my life as peasant, exile and soldier. London : Constable. 339 с.
  2. Галущинський М. З Українськими Січовими Стрільцями. Спомини з рр. 1914-1915. – Львів, 1934.
  3. Дудинський, Роман, Іван Іванець, Роман Купчинський, «Спогади про перебування Олени Степанів у Легіоні УСС (Запис Осипа Назарука),» у:Олена Степанів – Роман Дашкевич. Спогади і нариси. Львів: Піраміда, 2009, с. 137-138
  4. Назарук, Осип. «Характеристики старшини УСС. Олена Степанівна, Хорунжий УСС,» у:Олена Степанів – Роман Дашкевич. Спогади і нариси. Львів: Піраміда, 2009,
  5. Степанів, Олена. «Жінка-вояк,» у: Олена Степанів – Роман Дашкевич. Спогади і нариси. Львів: Піраміда, 2009,
  6. Степанів, Олена. «Напередодні великих подій. Власні переживання і думки (1912-1914 рр.)» у: Олена Степанів – Роман Дашкевич. Спогади і нариси. Львів: Піраміда, 2009,
  7. Степанів, Олена. «Спогади з російського полону (31 травня 1915 – 7 серпня 1917 рр.» у: Олена Степанів – Роман Дашкевич. Спогади і нариси. Львів: Піраміда, 2009,

 

Список використаної літератури:

  1. Stoff, Laurie. They Fought for the Motherland: Russia’s Women Soldiers in World War I.KS: University Press of Kansas (2006).
  2. Байдак, Мар’яна. Втеча і повернення: українки в лавах січових стрільців. ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 6 (132), 2016 с. 1290
  3. Вільде І. Олена Степанів колись і тепер / Ірина Вільде // Жіноча доля. – 1939. – Ч. 9–10. – 1–15 верес. – С. 14
  4. Дроков С. В. Организатор женског батальйона смерти / С. В. Дроков // Вопросы истории. – 1993. – №7. – с. 89
  5. Книгиницька О. В. Участь Олени Степанів у завершальному етапі формування українського стрілецтва (1913-1914рр.). Збірник наукових праць «Гілея: науковий вісник». УДК 94(477.83/.86)«1913/1914»(092) с.31
  6. Кулегин Алексей Михайлович. «Звезда женского батальона». (Серия «Легенды политической истории») – СПб: ФГУК ГМПИР, 2007.
  7. Тітовська Ж. В. Російські жінки-добровольці на фронтах Першої світової війни (1914-1917). Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка N 11 (222), 2011, Ч.1. Інтернет-ресурс. Режим доступу: http://dspace.ltsu.org/bitstream/123456789/271/1/%E2%84%96%2011_222_2011_%D0%86%D0%9D_%D0%A7.%201.pdf#page=53

 

[1] Тітовська Ж. В. Російські жінки-добровольці на фронтах Першої світової війни (1914-1917). Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка N 11 (222), 2011, Ч.1. Інтернет-ресурс. Режим доступу: http://dspace.ltsu.org/bitstream/123456789/271/1/%E2%84%96%2011_222_2011_%D0%86%D0%9D_%D0%A7.%201.pdf#page=53

[2] Степанів, Олена. «Напередодні великих подій. Власні переживання і думки (1912-1914 рр.)» у: Олена Степанів – Роман Дашкевич. Спогади і нариси. Львів: Піраміда, 2009, с.31

[3] Байдак, Мар’яна. Втеча і повернення: українки в лавах січових стрільців. ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 6 (132), 2016 с. 1290

[4] Книгиницька О. В. Участь Олени Степанів у завершальному етапі формування українського стрілецтва (1913-1914рр.). Збірник наукових праць «Гілея: науковий вісник». УДК 94(477.83/.86)«1913/1914»(092) с.31

[5] Вільде І. Олена Степанів колись і тепер / Ірина Вільде // Жіноча доля. – 1939. – Ч. 9–10. – 1–15 верес. – С. 14

[6] Назарук, Осип. «Характеристики старшини УСС. Олена Степанівна, Хорунжий УСС,» у: Олена Степанів – Роман Дашкевич. Спогади і нариси. Львів: Піраміда, 2009, с. 129

[7] Дудинський, Роман, Іван Іванець, Роман Купчинський, «Спогади про перебування Олени Степанів у Легіоні УСС (Запис Осипа Назарука),» у: Олена Степанів – Роман Дашкевич. Спогади і нариси. Львів: Піраміда, 2009, с. 137-138

 

[8] Тітовська Ж. В. Російські жінки-добровольці на фронтах Першої світової війни (1914-1917)…

[9] Дроков С. В. Организатор женског батальйона смерти / С. В. Дроков // Вопросы истории. – 1993. – №7. – с. 89

[10] Stoff, Laurie. They Fought for the Motherland: Russia’s Women Soldiers in World War I. Lawrence. KS: University Press of Kansas (2006). Р.83-90

[11] Дудинський, Роман, Іван Іванець, Роман Купчинський, «Спогади про перебування Олени Степанів…

[12] .Степанів, Олена. «Спогади з російського полону (31 травня 1915 – 7 серпня 1917 рр.»  у: Олена Степанів – Роман Дашкевич. Спогади і нариси. Львів: Піраміда, 2009, с.70

[13] Stoff, Laurie. They Fought for the Motherland: Russia’s Women Soldiers in World War I… Р.83-90

[14] Bochkareva, Mariia Leontievna Frolkova, 1889-; Levine, Isaac Don, 1892. Yashka, my life as peasant, exile and soldier. London : Constable. 339 с. С. 75

[15] Кулегин Алексей Михайлович. «Звезда женского батальона». (Серия «Легенды политической истории») – СПб: ФГУК ГМПИР, 2007.

[16] Там само.

[17] Байдак, Мар’яна. Втеча і повернення: українки в лавах січових стрільців… С. 1289

[18] Степанів, Олена. «Напередодні великих подій. Власні переживання і думки (1912-1914 рр.)» у: Олена Степанів – Роман Дашкевич. Спогади і нариси. Львів: Піраміда, 2009 с.39

[19] Книгиницька О. В. Участь Олени Степанів у завершальному етапі формування українського стрілецтва (1913-1914рр.).. с.31

[20] Галущинський М. З Українськими Січовими Стрільцями. Спомини з рр. 1914-1915. – Львів, 1934. -С. 70-71

[21] Кулегин Алексей Михайлович. «Звезда женского батальона». (Серия «Легенды политической истории») – СПб: ФГУК ГМПИР, 2007.

[22] Байдак, Мар’яна. Втеча і повернення: українки в лавах січових стрільців… С. 1290

[23] Степанів, Олена.  «Жінка-вояк,» у: Олена Степанів – Роман Дашкевич. Спогади і нариси. Львів: Піраміда, 2009,

[24] Олена Степанів – Роман Дашкевич. Спогади і нариси / упоряд. Г. Сварник, А. Фелонюк. – Львів, 2009. – С. 35).

[25] Stoff, Laurie. They Fought for the Motherland: Russia’s Women Soldiers in World War I. … Р.83-90