Онлайн-лекція «Євгенія Ярошинська в “діалозі культур”»

23 квітня запрошуємо на онлайн-лекцію «Євгенія Ярошинська в “діалозі культур”»

ДоповідачкаСвітлана Кирилюк – кандидатка філологічних наук, доцентка кафедри  української літератури Чернівецького національного університету імені Ю. Федьковича. Авторка монографії «Ольга Кобилянська і світова література» (2002) та поетичної книжки «Сад земних насолод» (2016), багатьох наукових публікацій про творчість письменників кінця ХІХ – початку ХХ ст.; брала участь у підготовці до друку та публікації видання «Ольга Кобилянська. Зібрання творів у 10 томах» (упорядниця, авторка передмови та приміток до шести томів (2013-2018 рр.)).

Час проведення: 16:00-18:00

Євгенія Ярошинська – перша жінка-прозаїк в українській літературі Буковини. Незважаючи на це, її життя та творчість до сьогодні перебувають на маргінесі активної наукової рецепції. Не належачи до “канону” класиків
(передовсім – через “незручність” для “радянського” літературознавства тем і проблем, які порушувалися у творах), її художня спадщина й досі залишається обіч “магістрального” освоєння. Водночас Євгенії Ярошинській
вдалося, поряд з Юрієм Федьковичем та Ольгою Кобилянською, витворити власний варіант культурного топосу Буковини – головно за рахунок розкриття взаємодії свого / чужого. Він становить головну “вісь” її творчості,
акумулюючи часопросторові й ментальні рівні в рамках транскультурної реальності, та переконує в усвідомленому виборі на користь того, що формує цей топос. Можна констатувати параметри цієї “реальності”, які включають, здавалось би, непоєднувані компоненти (глибоке освоєння німецької літератури поряд із працею вчительки-русинки в буковинському селі; літературний дебют у віденській газеті Das interessante Blatt з повістю “Ein Frauenherz” та новелою “Counsin Fritz” і срібна медаль за збірник народних пісень, присуджена “Російським географічним товариством” у Петербурзі; зрештою, активна творчість та громадська діяльність як української письменниці тощо).

Крім того, Євгенія Ярошинська однією з перших розкрила й “вивела” на рівень інтенційної комунікації проблему чужого в плані дискретності (“переривання” звʼязку з питомим, національним та перехід до іншого) (повість “Перекинчики”). Вона має два рівні вияву – зовнішній (здобуття місця в соціумі) і внутрішній (крах особистості), “проростаючи” в ширшу – драму родини, а звідси – національну драматичну колізію. Письменниця подає явище “перекинчицтва” в зрізі, оголюючи “больові точки” тогочасної культурної реальності, повʼязаної з діяльністю священництва краю (тут можна виділити кілька опозиційних пар: русини / волохи, волохи / румуни,
русини / румуни тощо). Аналіз цього цивілізаційного “зрізу” дає підстави для ширших узагальнень у контексті цілісного бачення і сприйняття топосу Буковини крізь призму не лише часопросторових реалій, але й становлення (формування) часу духовного (його ментального виміру).
Увесь корпус творів Є.Ярошинської не надто великий за обсягом: три повісті (“Понад Дністром”, “Перекинчики”, “Рожі а тернє”), понад два десятки зразків малої прози (новели, оповідання, образки з життя, нариси) й близько півсотні оригінальних творів для дітей (оповідання, казки, байки), кілька німецькомовних текстів, а також переклади (з чеської Вільми Соколової, з болгарської П.Тодорова, ряд перекладів з французької), статті й фольклорно-етнографічні студії (“Ще про руську інтелігенцію та про нарід на Буковині (Допис із села)”, “Як ведеться нашим селянкам на Буковині, коло Вікна”, “Спомини з подорожі до Праги” та ін.), листи (до Ю. Федьковича, М. Павлика, О. Кобилянської, Ф. Ржегоржа, О. Маковея, В. Гнатюка, С. Яричевського та ін.). Це пояснюється не лише коротким життєвим шляхом (прожила всього 36 років), а й тим фактом, що творчість поєднувала з широкою громадською діяльністю й учителюванням. Євгенія Ярошинська запропонувала в українській літературі на зламі ХІХ – ХХ століть власний варіант “зустрічі” свого / чужого (на різних рівнях), старого / нового (виразне передчуття катастрофізму як ознаки вже іншого часу), жіночого / чоловічого (розвʼязання ґендерної проблеми багато в чому суголосне з тим варіантом, який розроблявся О. Кобилянською), міста / села (частіше маємо топос села, натомість місто подається як маргінальний топос, крізь призму якого “відлунюють” (відбиваються) ті чи ті ситуації).