Невідома Наталія Кобринська

22 лютого 2018 р. в рамках діяльності Лекторію жіночих студій СУА відбулася відкрита лекція на тему: «“Коли не можемо вернути Її до життя, бажається мати образ Її вірний“ (Наталія Кобринська у світлі генераційної ідентичності)».

Лекторка: Алла Швець ‒ к.філол. н., заступниця директора з наукової роботи Інституту Івана Франка НАН України

За допомоги вперше залучених до наукового обігу документальних ресурсів ‒ спогадового наративу сучасників письменниці, автобіографічних текстів та об’ємного епістолярного корпусу,  а також завдяки експлікації сучасного методу просопографії, опертому на різновиявних характеристиках особистості, лекторці вдалося якнайповніше реконструювати «вірний образ» Наталії Кобринської, осмислити її складну життєтворчу історію, детабуювавши досі невідомі, проте онтологічно знакові віхи її біографії, так звані роздоріжні дати.

У лекції Алли Швець постать Кобринської явлено в її різнобічній людській сутності, у складній внутрішній діалектиці, у діалозі зі самою собою та своїм оточенням, крізь призму складових констант інтелектуального світогляду (націоналізму, європеїзму, фемінізму), у розлогій парадигмі генераційної ідентичності, зокрема у взаємозв ’язках з ключовими репрезентантами покоління (І. Франком, М. Павликом, М. Грушевським, М. Драгомановим, Ольгою Кобилянською, Пантелеймоном та Олександрою Кулішами, Б. Грінченком, І. Нечуєм-Левицьким та ін.).

За словами Алли Швець, саме генераційний феномен як усвідомлена інтегрованість в соціопростір власного покоління постає ефективною опцією для розкриття індивідуальності Кобринської на тлі доби та інтелектуального оточення. З цього погляду лекторка простежила, як в контексті структуризації соціокультурного досвіду письменниці реалізувалася її власна поколіннєва самість в галицькому суспільстві у 1880-90-х роках, та як вона згодом трансформувалась чи навіть втратилась, девальвувалась.

У середині 1880-х років Кобринська стала одним із духовних символів «покоління Франка», асоційованого з розвитком емансипаційних тенденцій, революціонізацією суспільства, новим реформаторським світоглядом та ідеологією. Як зауважила лекторка, саме від часу знайомства з Франком 1884 р. письменниця свідомо ідентифікує себе з його поколінням, визнаючи Франкове світоглядне й літературне менторство. Серед головних чинників інтеграції Кобринської в поколіннєвий соціопростір були передусім ідеї жіночого руху, засвоєні з досвіду європейського фемінізму, її власна літературна компетенція та партійний консенсус з радикалами.

Проте, якщо від середини 1880-х й до середини 1890-х років діяльність Кобринської означено періодом найвищої громадянської, літературної, суспільно-політичної активності, то надалі вона щоразу більше потрапляє в конфлікт зі своїми колишніми однодумцями та ідейними соратниками, втрачаючи літературне визнання, суспільний авторитет, наражаючись на критичні кпини через свою опозиційність і світоглядну інакшість. Лекторка наголосила на парадоксальній амбівалентності суспільного позиціонування Кобринської, з одного боку, як знакового репрезентанта своєї епохи і свого часу, міцно вкоріненого у власну генерацію, а з іншого боку ‒ як антагоніста, самітника, маргінала, що в силу обставин елімінувався з неї. У зв’язку з цим Алла Швець закцентувала головні причини поколіннєвої дезінтеграції Кобринської від початку 1890-х р. ‒ контроверзи «альманах чи газета?» та «вільна любов», що спричинили розрив письменниці з Франком та радикальним середовищем, контроверсійні взаємини з «українським парубоцтвом», яке репрезентувало маскулінний дискурс, світоглядне розходження з інертним галицьким жіноцтвом, духово недозрілим до ідей жіночого руху, дилеми локального самовизначення письменниці (між Галичиною та Наддніпрянщиною, Болеховом та Львовом), фатальна «львівська ескапада» 1904‒1907 р., непорозуміння з критиками та молодим літературним поколінням.

Значну увагу викликала остання частина лекції, присвячена трагічному смеркальному періодові життя Кобринської ‒ 1907‒1920 рр., коли в умовах духового сирітства і самоти вона зревізувала власний життєвий досвід, аксіологію та взаємини з людьми, прийшовши до глибоких екзистенційних одкровень, «що то не люди винні, а вона сама». Лекторка оприявнила цікаві факти з життя Кобринської на схилку віку: її геронтофобію, трагедію зреченого материнства, життя в умовах війни і російської окупації, колізії із заповітом, у двох редакціях якого відлунює дилема «родина чи громада», енігматичність заповіданої епітафії «мене вже серце не болить».

Лекція викликала науковий і суто людський інтерес до постаті Кобринської, водночас окресливши нові теми дослідницького «перепрочитання» письменниці.