“Ті, що випереджали свій час”, – Алла Швець про Уляну Кравченко та Наталію Кобринську

21 травня 2020 р. в рамках діяльності Центру СУА з жіночих студій в УКУ відбулася відкрита лекція на тему: «“Ми зрозуміли вагу життєвого діла”: Уляна Кравченко і Наталія Кобринська в жіночому русі Галичини та міжособистісній комунікації». Лекторка – Алла Швець, докторка філологічних наук, заступниця директора з наукової роботи Інституту Івана Франка НАН України, – присвятила свою доповідь 160-річчю від дня народження Уляни Кравченко та 100-річчю відходу у вічність Наталії Кобринської.

 

Крізь призму автобіографій і спогадового наративу у лекції висвітлено тривку історію різнобічних взаємин двох знакових жінок українського письменства і громадянського чину ‒ Уляни Кравченко та Наталії Кобринської, показано, як формувався і взаємно наснажувався їх життєвий світ, і як на тлі цих контактів поставала ідеологія жіночого руху в Галичині, якими були перші кроки інституційної, письменницької консолідації галицького і наддніпрянського жіноцтва, і що перешкоджало цьому процесові.

Уляну Кравченко, близьку приятельку і соратницю Н. Кобринської, можна вважати біографісткою і популяризаторкою її творчости. Вона одна з перших актуалізувала потребу різнобічного вивчення Н. Кобринської як письменниці, повного видання її творів, намагалася скоригувати несправедливі оцінки й застерегти від суспільної байдужості до її постаті, привернула увагу до цікавої і маловідомої модерністської творчості Кобринської.

Напочатку 1880-х років Н. Кобринській і Уляні Кравченко судилося стати тими новими жінками, які підхопили кличі емансипованої Європи та настрої відповідного історичного моменту і опинитися біля витоків нової ідеології фемінізму, очолити спільноту пасіонарних і освічених жінок Галичини. А ще їм доводилось спільно переконувати, конфліктувати з власним поколінням, долати упередження, інертність загалу, владні перешкоди, страждати від самотності і маргінальності, але невпинно рухатися вперед.

Їхня перша зустріч з відбулася на Шевченковому вечорі 1883 року в залі Народного дому у Львові. Уляна Кравченко запам’ятала Кобринську такою: «Молода, гарна ― в мистецько викінченому народному одязі ― горда, неугнута боркиня!». Найбільше, що тоді зближувало цих жінок, була ідея жіночого руху, питання його організаційного структурування. Маловідоме листування та спогади Уляни Кравченко висвітлюють важливі фрагменти тодішнього жіночого руху, напружену ситуацію в Станіславському «Товаристві руських женщин», залаштункові колізії із авторками «Першого вінка», пристрасті в письменницькому середовищі й політичних таборах. На цьому тлі постає і чимало фактів із життєпису самої Уляни Кравченко, зокрема її складний учительський досвід, видавнича історія творів, непорозуміння з москвофілами і народовцями, а також взаємини з Франком та його дружиною Ольгою Хоружинською, Олександром Кониським, Олесею Бажанською, наддніпрянками Катрею Мельник та Оленою Доброграєвою. З цих спогадів стає відомо, чому Уляна Кравченко не поїхала з Кобринською на студії до Швейцарії, через що «галицька нігілістка» конфліктувала з народовцями, як дійшло до першого жіночого альманаха і чому «Спогади учительки» Уляни Кравченко не потрапили до «Першого вінка».

В психоукладі й життєтворчості Уляни Кравченко і Н. Кобринської помітною є близька духовна, світоглядна, психологічна спорідненість. Обоє були «духовними дітьми Івана Франка» (І. Куровець), який мав вирішальний вплив на їхнє літературне становлення й забезпечення гідної письменницької репрезентації в галицьких часописах. Але, якщо після тривалої творчості співпраці з Франком Кобринська визнає, що між ними ніколи «не було і тіни личних взаємин», то Уляна Кравченко крізь життя пронесе романтичний флер «тихої Франкової любові». Попри схожість поглядів, в деяких питаннях жінки «не годилися», як-от у виборі лектури: Кобринську захоплювали праці англійських позитивістів (Дж. Мілль, Г. Бокль, Е. Ренан), а її молодшу приятельку «чарувала природа», тобто природничі науки (А. Гумбольдт, А. Брем, Е. Геккель). Надзвичайно важливу увагу кожна з цих жінок приділяла інтенсивній самоосвіті й усебічному розвитку. Невипадково в їхніх автобіографічних репрезентаціях акцентовано на свідомому і абсолютному себетворенні (selfmaking), коли розповідь про себе розгортається як опис цілеспрямованого шляху до певної мети.

Обоє письменниць були закохані в самоту, музику, тишу, мелодії Вагнера, обоє вирізнялися віртуозною грою на фортепіано. А ще захоплювалися спіритуалізмом та окультними практиками, таємницями інобуття, «вчування у таємних шептів духа», що відобразилося в їхніх модерністських текстах, переповнених містицизмом і символікою. Кожна з цих жінок особлива своїм аристократизмом духу, внутрішньою харизмою, тонким естетичним смаком і неперевершеним стилем дрес-коду. Сучасники дали їм оригінальні наймення: Уляна Кравченко ‒ «антична Пенелопа», а Наталія Кобринська ‒ «Мадонна зі староіталійського образу». На схилку літ обоє поринають у спогади, екстеріоризують в них пережиті фрагменти і емоції власного життя: повернення до дитинства, топоси батьківського дому, саду, квітника, пам’ять про батьків, власні душевні конфлікти. Кобринська самоословлює це в психограмах, а Уляна Кравченко – в автобіографічній повісті «Хризантеми». В життєтворчості обидвох письменниць виразно оприсутнений культ батька як духовного креатора, натхненника, який відкрив доньці дорогу у світ.

Авторка тексту та презентації: Алла Швець ‒ докторка філологічних наук, заступниця директора з наукової роботи Інституту Івана Франка НАН України.