Єлена Волкова прочитала лекцію про символічність образу Марії Магдалини, як контрастного архетипу жінки

Нещодавно слухачі нашого лекторію мали змогу відвідати лекцію відомої культурологині Єлени Волкової про символічність образу Марії Магдалини. Доповідачка − докторка культурології, кандидатка філологічних наук, російська громадська активістка і незалежна дослідниця релігійних аспектів літератури та культури. Цього весняного семестру Єлена Волкова читала два авторських курси: «Жіночі постаті у Біблії та їх рецепція в літературі» для студентів магістрів історичної програми гуманітарного факультету та  «Біблія й актуальні питання сучасності» для студентів бакалаврів і магістрів філософсько-богословського факультету. 

− Кожному з образів можна присвятити цілу лекцію і це б зайняло цілий рік. Історія Марії Магдалини – це історія численних сюжетів, − розпочала свою лекцію Єлєна Волкова, − Уявіть собі невелике селище Магдала, де живуть бідні рибалки під тяжким римським пануванням. Чоловіки тут цінуються, оскільки вони можуть добувати рибу. А коли народжується дівчинка, це біда, бо це лишній рот. Користі від неї жодної, хіба що можна продати її кому-небудь. Але ця дівчинка стає «прокаженою», безумною. А божевілля означає одержимість.

Це лише одна з версій, що Марія Магдалина була дівчиною з настільки убогого села Магдали, що всі тамтешні жінки так чи інакше пройшли через проституцію. Тому їх ніхто не брав заміж, і вони були легкою здобиччю для чоловіків. А щоб захиститися, вони прикидалися божевільними. Звідси історії про сім бісів, яких Христос вигнав із Магдалини.

Однак чому ж тоді вона грішниця? Чому вона повинна каятися в тому, що родина послала її «на панель»? – запитує доповідачка.

Пізніше, в ХІ-ХІІ столітті виникла нова легенда: Марія Магдалина була багатою, у неї був брат Лазар, який володів Єрусалимом, а Магдалою володіла їх сестра Марта. І Магдалина − це та сама Марія, що сиділа біля ніг Христа і слухала Його. Що вона була однією з багатих жінок, які залишили свій дім і пішли за Христом, служачи Господеві своїм маєтком. А розкаяною грішницею вона є тому, що бувши багатою і самостійною жінкою, сама вибрала шлях гріха, а потім покаялася. На цій версії ґрунтується «Золота легенда» Якова Ворагінського.

Єлена Волкова пропонує говорити про образ Марії Магдалини, використовуючи типологію Павла Флоренського, де він розрізняє «Лик», «Лице» і «Личину». Лик − це прояв Божого образу в людині. Лице − власне людська суміш божественного і демонічного, і насамкінець личина виражає зле начало, відсутність добра. Саме образ Магдалини дає дуже багатий матеріал для розуміння взаємодії між цими трьома сторонами.

− Східному християнству властивий передусім «лик» Марії Магдалини. − зауважує дослідниця. − І на іконах ми не зустрінемо знайому нам по західно-європейському живопису напівоголену блудницю. В іконографію вона ввійшла передусім як мироносиця, якій Христос першій явився по воскресінні. У східному християнстві також популярний міф про великодню крашанку. Бачимо розвиток образу місіонерки, однієї з апостолів

Доповідачка вказує на те, що, в жодному з Євангелій Магдалину не називають блудницею. Звідки ж цей образ? В Євангелії від Луки Марія Магдалина згадується як одна з жінок, яким Ісусу Христос допоміг, і які пішли за ним. В той час це було дуже непросто, адже жінка мусила бути при домі, при чоловікові. Дозволити собі таке могли або лише або дуже багаті, впливові жінки або дуже бідні.

− А біси, до речі, в ті часи не асоціювалися з блудом, скоріше з божевіллям та хворобами. Сім бісів як сім смертних гріхів − це набагато пізніша церковна інтерпретація. Образ розкаяної блудниці стає популярним завдяки папі Григорієві Великому Двоєслову, коли у проповіді 1591 року він представляє Магдалину як зразок покаяння, жінку, що омила ноги Христа.

Тут варто згадати про ототожнення Магдалини зі ще однією найзначнішою постаттю серед Марій Євангелія, − Марією, матір’ю Ісуса. Давні коментатори юдейські або язичницькі (про це нам відомо з цитат в Орігена) бачили в Марії блудницю, яка народила позашлюбну дитину. Таким чином Церква перенесла образ блудниці на Марію Магдалину. А Марію, мати Ісуса, наділили історією про божественне зачаття, Благовіщення. Ці процеси проходять одночасно.

Таким чином Марія Магдалина постає як всепоглинальний образ. Єлена Волкова називає це явище «зонтичний жіночий образ», який накриває майже всі жіночі образи євангельських історій. Причому кількість віршів, поем, легенд про неї просто колосальна.

Марія Магдалина − культова фігура для феміністського богослов’я, взагалі для феміністського року ХІХ-ХХ століть, адже Христос явився першим саме жінці.

Французькі домініканці присвоюють собі образ Марії Магдалини в боротьбі з катарами. За їх версією після воскресіння Христа Магдалина прибуває до Марселя і проповідує там. Виникають навіть місця паломництв: печера, де вона провела багато років в покаянні, як Марія Єгипетська. З’являються мощі святої. І навіть виникає сюжет про вознесіння. Існує навіть легенда і місцеве прованське свято трьох Марій-мироносиць за аналогією до трьох царів.

Під час лекції Єлєна Волкова розглядає гностичні джерела. Згідно зі вченням гностиків перших століть Магдалина володіла гнозисом, таємним знанням, тому саме вона стає центральною постаттю гностичних євангелій. Можна подивитися цілий фільм BBC на цю тему, де історики стверджують, що ММ мала свою спільноту, свою школу, що вона була апостолом. Однак внаслідок культурної мізогінії виникає колосальна напруга і конфлікт між чоловіками-апостолами жінками. Саме гностичні євангелія показують цей процес.

Катари-дуалісти, продовжуючи традицію гностиків, вважали,, що було два Христа і дві Магдалини: Христос земний, розп’ятий, і Марія Магдалина − його коханка в низькому земному втіленні. Небесний же, істинний Христос, перебуває в небесному Єрусалимі, і Магдалина – його дружина. Тут бачимо розвиток біблійної матримоніальної метафори, коли в Старому Завіті дружина Бога уособлює Ізраїль, так і в Новому − Церква як невіста Христова. Для катарів це символічне поєднання чоловічого і жіночого начала.

− До речі, у них було подвійне ставлення до жінок, −: зауважує Єлена Волкова, − мізогінія поєднувалася з високим ставленням до жінки. Я говорила на лекціях, що жіночі образи часто поляризуються, як бачимо, на прикладі великого розходження між Богородицею і блудницею.

− Тут я хочу нагадати про сам розвиток жіночих образів на основі трьох постатей. Перша – це Єва,  родоначальниця, грішниця; Марія Магдалина – розкаяна грішниця, учениця; і Діва-Марія, безгрішна, Богородиця. Використовуючи концепт U-story за Нортропом Фраєм, – це універсальний біблійний сюжет, який розпочинається з гармонії, потім відбувається «гріхопадіння», а потім конфлікт якимось чином розв’язується. – підсумовує доповідачка.

Як висновок, можемо прослідкувати основні виклики й відповіді: як розвивався образ Марії Магдалини через боротьбу в символічному полі. По-перше, це заміщення. Культ Діви Марії формується у відповідь на звинувачення в перелюбі. Образ блудниці переходить на Магдалину. Ще один виклик – боротьба з єресями та утвердження християнства. Гностичні символи Марії Магдалини сприймаються як єретичні. І, нарешті, хрестові походи проти катарів зумовлюють розвиток французького сюжету про Марію Магдалину.

Таким чином символ розростається до контрастного архетипу жінки як такої: маятник інтерпретацій розгойдується від блудниці до апостолки, від земної до небесної любові. Марія Магдалина, як наслідок, акумулює в собі «жіночий наратив» різних століть, основні смисли якого ілюструють богословські та поетичні тексти починаючи від ІІІ до ХХІ століття.