Романтика чи меркантильність: якими були стосунки між чоловіком та жінкою у Великому князівстві Литовському?

Коли йдеться про сімейно-шлюбні стосунки у Великому князівстві Литовському в XVI-XVII ст., в уяві можуть поставати образи пригнобленої жінки, обмеженої у економічних правах. Але це далеко не так. Шлюбні стосунки супроводжувалися низкою запобіжних заходів у сфері законодавства і мали формальний характер. Можна навіть сказати, що у великій мірі різні формальності при укладанні шлюбу додавали йому меркантильності, позбавляючи романтичних мотивів. Авторка книги «Шлюбні і позашлюбні стосунки шляхти Великого князівства Литовського XVI-XVII ст.» Наталія Сліж, кандидатка історичних наук, доцентка Білоруського інституту правознавства, Гродненська філія, розповіла про особливості сімейно-шлюбних взаємин під час відкритої лекції «Чоловік і жінка у Великому князівстві Литовському в XVI-XVII ст.: контакти і конфлікти», яка відбулася 28 листопада у Центрі жіночих студій СУА в Українському католицькому університеті.

На сімейно-шлюбні стосунки впливали законодавство, судова практика, традиції, звичаї та релігія. Законодавство чітко визначало майнові права різних станів – селян, міщан та шляхти. Християнство накладало певні вимоги поведінки на обох представників подружжя. Церква також бере шлюб під контроль, проводячи вінчальний обряд і називаючи шлюби вінчаними або невінчаними. Серйозність церковного благословення на шлюб по-різному сприймалося залежно від станів. До прикладу, селянам не завжди було зручно їхати на вінчання до церкви, зате важливо було зіграти весілля. А для міщанина дуже важливо мати посвідчення свого походження і мати обвінчаний шлюб. Шляхта вищого рівня взагалі не могла обійтися без вінчання. Магнатам було неприпустимо жити в позашлюбних стосунках.

Як і в кожній державі, у Великому князівстві Литовському також панували свої традиції та звичаї щодо стосунків між чоловіками та жінками. Під час спільних трапез чоловіки сиділи по одній стороні, а жінки – по іншій. Багатьом приїжджим було складно зрозуміти, як чоловік познайомиться з жінкою і де зможуть контактувати до шлюбу, коли під час імпрези вона сидять окремо. За словами доповідачки, взаємини між чоловіком і жінкою різнилися залежно від стану. Так, селяни були підпорядкованим станом. Вони не приймали самостійного рішення щодо шлюбу, якщо двоє людей в парі належали до різних господарів. У міщан діяло одне законодавство, у шляхти – інше. Так само відрізнялося станове виховання.

Тогочасна патріархальна система формує домінуючу роль чоловіка. Саме чоловіки йшли на війну і несли обов’язок оборони. Із законодавчої точки зору права жінок і чоловіків були рівними. Хоча міщанка була підпорядкована і не могла без згоди своїх рідних розпоряджатися своїм майном. Те ж стосувалося і селянок. З усіх вони були найбільш обмежені в правах. Ім’я жінки селянки у документах дуже рідко зазначалося.

Хоча, на перший погляд, шлюб є приватними відносинами, сімейне право чітко регулювало, як він має реєструватися і як має розподілятися спадок. Знову ж таки діяли різні закони для різних станів. Єдиною спільною рисою, яка відігравала важливу роль для всіх – це були документи, які треба було правильно оформити. Це все вказувало не на романтичний підхід до шлюбу, а на меркантильний, де кожен крок прописаний і має відповідати законодавству. Це стосувалося також і міщанських шлюбів. Серед цього стану дуже важливо було укладати шлюб між людьми одного рівня. Те саме стосується і шляхти. Менші за соціальним статусом представники шляхти могли одружуватися з вищими представниками, але це було радше винятком.

Законом регулювалися сімейні, економічні (купівля, продаж, застава, позика) та кримінальні права (насильство, побої, проституція, перелюб). Порядок спадкоємства також регулювався законом. У шляхти у зв’язку з військовою службою основний порядок спадку йшов по чоловіку. Для шляхти наявність чоловіка серед нащадків означало продовження роду. У міщан усе майно однаково розподілялося поміж дітьми. Серед міщан чоловіки не мали такої домінуючої ролі, як серед шляхти. Причиною, через яку у міщан могли усунути від спадкоємства, могло бути хіба відмова когось з дітей доглядати за батьками.

У Великому князівстві Литовському чоловік не міг самостійно без згоди жінки розпоряджатися її маєтком. Усе регулювалося законом. Якщо чоловіку потрібні були гроші, він писав офіційний позиковий запит. Цей запит фіксувався у документах і йому видавали заставу. Якщо він не виплачував позичені гроші, то жінка мала право розпоряджатися маєтком, який він заклав під позику. І навіть коли були нащадки, то поки не виплатять гроші, маєтком розпоряджалася жінка. Отже, жінки мали сильні економічні права. Часто траплялося, що чоловіки одружувалися з вигоди. У документах значилося, що у день реєстрації шлюбу чоловік отримав позику від жінки. Це було досить зручно отримати гроші готівкою, яка на той час була дефіцитом. І часто саме заради неї укладалися ось такі шлюби.

У законодавстві передбачили і можливість примусового підписання документів жінкою. Такі дії вважалися протизаконними з боку чоловіка. З огляду на примусовий характер підписання документу його могли вважати недієздатним, а жінка у суді могла не відповідати за свою згоду, яку дала з примусу.

Жінка мала право сама розпоряджатися маєтком. Вона могла сама купувати і продавати свою власність. Не було такого виду майна, як сумісно нажита власність. У шлюбі між представниками шляхти у кожного була своя власність. Спільним майно називали лише тоді, коли обоє партнерів рівномірно складалися грошима і щось купували разом. Чоловік не міг претендувати на майно жінки і жінка – на майно чоловіка. У міщанський сім’ї жінка також розпоряджалася маєтком.

Ще одна сфера, де відносини регулювалися законом – це кримінальне право. Коли виявляли побиття чи вбивство жінки, виплати були удвічі більшими, ніж за аналогічні дії щодо чоловіка. І така норма базувалася на повазі до жіночого тіла, яке було більш цінним, бо давало життя і продовжувало рід. Така постанова стосувалася усіх станів.

За побиття, перелюб і проституцію також передбачалося покарання. Позашлюбні стосунки не вважалися прийнятними ні з перспективи християнських традицій, ні з перспективи установок про ідеали чоловіка та жінки. Хоча стосовно статутів законодавство князівства Литовського було дуже світським, де найменш проглядався вплив релігійного права.

У кожному стані були свої ідеали про образ чоловіка та жінки. Однак все ж таки більше це діяло для шляхти. Очевидним був вплив патріархальної системи цінностей. Ідеал чоловіка-шляхтича змальовувався такими характеристиками, як: рицар, добрий державний діяч, оборонець, добрий чоловік і батько, меценат. Ідеал чоловіка-міщанина – добрий професіонал (ремісник, купець), громадський діяч, добрий чоловік і батько, релігійний чоловік. Чоловік-селянин має бути добрим підданим, господарем, чоловіком та батьком.

Досить очікуваними були уявлення і про ідеал жінок. Шляхтичанка мала бути доброю матір’ю, дружиною, господинею, меценаткою, міщанка – доброю жінкою, матір’ю, господинею та релігійною жінкою. Про ідеал жінки-селянки є дуже мало інформації, однак загалом її уявляли як добру жінку, матір та господиню.

Отже, стосунки у Великому князівстві Литовському залежали від станової приналежності, а основною сферою контакту між чоловіком та жінкою був шлюб, який мав не лише приватний характер, але і громадський.

За матеріалами лекції Наталії Сліж

Підготувала Ірина Наумець