Стратегіям радянської політики щодо жінок у 1920-х – 1930-х рр. була присвячена перша відкрита лекція лекторію у весняному семестрі

У рамках Лекторію Союзу українок Америки з жіночих студій в Українському католицькому університеті 4 лютого 2016 р. відбулася лекція київської дослідниці, кандидатки історичних наук, членкині Української Асоціації дослідниць жіночої історії (http://www.womenhistory.org.ua/) Катерини Кобченко «Нова радянська жінка»: гендерна політика радянської влади у 1920–1930-х рр. – стратегії та результати».

kat1Доповідачка наголосила на важливості гендерної політики, насамперед політики щодо жінок, для тоталітарних режимів, які намагалися поширювати свій вплив на родинне життя та дозвілля громадян – тобто ці царини, які натомість найменше надавалися державному контролю, а також прагнули в такий спосіб здійснювати демографічне регулювання.

Одним з найбільш яскравих прикладів подібної гендерної політики була проголошена радянською владою емансипація жінок, яка здійснювалася «згори» як одна з її владних стратегій. Таким чином, радянська держава переймала на себе функцію надання жіноцтву прав, здобуття яких натомість було питанням власне жіночого руху. Водночас на думку ідеологів більшовизму, насамперед В. Леніна, справжнє звільнення жінки було можливим завдяки її економічній незалежності від чоловіка, тож вони насамперед зверталися до працюючих жінок-пролетарок. Вже Й. Сталін залучив до категорію економічно звільнених жінок на селянок-колгоспниць.

Доповідачка наголосила на необхідності розрізняти гендерні стратегії радянської влади у 1920-х та в 1930-х рр., зміна яких відбулася із згортанням НЕПу та початком сталінських модернізаційних процесів – індустріалізації та колективізації. Якщо 1920-ті роки відзначалися усе ж певною свободою дискусій та навіть гендерних експериментів на хвилі «революційного романтизму», наступне десятиліття позначилося більшою уніфікацією та державне регулювання гендерних відносин.

Схарактеризувавши основні, отримані жінками згідно нового більшовицького законодавства, права, доповідачка наголосила на особливостях, успіхах і водночас труднощах, які супроводжували їхню реалізацію. Важливим чинником при цьому була обмежена можливість радянської влади здійснити обіцяне полегшення соціально-побутових умов радянських людей, звільнивши жінку «від кухонного рабства», як до того закликала офіційна пропаганда, й, як наслідок, «відділивши шлюб від кухні» (А. Колонтай). kat2

Із переходом до планової економіки та прискореної індустріалізації особливої ваги для держави набули трудові ресурси жінок. Політика по відношенню до жіноцтва ставала усе більш підпорядкованою практичним потребам держави, тож емансипаційна риторика набувала прагматичнішого забарвлення, закликаючи жінок опановувати нові й раніше закриті для них професії. Оскільки економічна криза першої п’ятирічки спонукала багатьох жінок до пошуку роботи, останні становили основне джерело поповнення лав робітничого класу в цей час (В. Голдман).

Повертаючись у 1930-х рр., з одного боку, до більш консервативних форм сімейної політики (заборона абортів, ускладнення розлучень), влада водночас прагнула мобілізувати маси жінок різних соціальних та національних груп на участь у розбудові соціалістичного ладу. Для цього використовувалися різноманітні заохочувальні стратегії, у тому числі – система нагород та творення пантеону «всенародних героїнь», які мали уособлювати можливості, які відкривалися перед вільними радянськими жінками, та їхні здобутки. Крім виробничої активності усіляко заохочувався позавиробничий активізм, який усе більше набував міліарного змісту (стрілецькі гуртки, обороні тренування).

Спеціальні меседжі були спрямовані на жінок різних національностей, об’єктом особливої уваги стали жінки-селянки: заохочуючи передових колгоспниць влада намагалася завоювати лояльність з боку цієї найбільш консервативної верстви жіноцтва. особливо зважаючи на удар, завданий йому колективізацією та Голодомором. Окремого розвитку набув рух громадських активісток (рос. общественниц), який втягував у громадську роботу домогосподарок – дружин інженерно-технічної та військової еліти. Така гендерна політика відбувалася під патерналістським контролем з боку держави та вбудовувалася до символічної суспільної ієрархії, де здобутки «дочок великої країни» освячувала постать самого «батька народів».