Про гідність і покликання жінки у світлі вчення Івана Павла ІІ // Галина Кришталь

«Жіноче питання» охоплює коло проблем, які пов’язані з позицією жінки у сім’ї та суспільстві, з захистом її гідності та прав, з пошуками шляхів звільнення жінки від пригноблення та дискримінації у здобутті освіти, роботи, у зайнятті провідних становищ в суспільно-політичній площині. Йоан Павло ІІ був свідомий тих чинників, які в світі по всіх географічних широтах ускладнювали життєвий шлях жінки, принижували її гідність та недооцінювали її. Це, на його думку, не дозволяло жінці бути вповні собою і позбавляло ціле людство справжніх духовних багатств.

Йоан Павло ІІ бачив, як все з більшою силою жінки боролися за свої права. З одного боку він схвалював зусилля жінок доброї волі, які присвятили себе захисту своєї жіночої гідності, борячись про основні суспільні, економічні і політичні права, і які розпочали цю відважну ініціативу в той час, коли це вважалося ознакою відсутності жіночості, проявом ексгібіціонізму, а навіть гріхом. З другого боку, він помічав поширення радикальних феміністичних ідей і те, як  багато жінок в ім’я визволення з-під чоловічої дискримінації та рівності присвоювало собі чоловічі атрибути, як  під лозунгами «свободи», «визволення», «сучасності», «толерантності» і «поступовості» узаконювалося те, що руйнувало гідність жінок. В посланні про гідність і покликання жінки він наголошував на тому,  що справедливий жіночий протест проти чоловічого «панування» у жодному разі не може вести до “маскулінізації” жінок; жінка не повинна присвоювати собі чоловічі властивості, вона не здійснить себе таким чином, а лише втратить і викривить те, що складає її справжнє багатство.

Папа вболівав над тим, що незрозуміння власного дару жіноцтва багатьох веде на хибні шляхи.  Вболівав, а водночас намагався зрозуміти і пояснити прагнення жінок до визволення. В інтерв’ю з Вітторіо Мессорі завважив, що поява в ліберальних суспільствах феміністичних рухів є реакцією на відсутність цієї поваги, яка належна кожній жінці. На жаль, стверджує Папа, жінка в нашій цивілізації жінка стала передовсім «предметом вжитку».

Дискримінація жінки в багатьох площинах була болючою проблемою впродовж століть, яка врешті визріла, щоб вибухнути. Факт, що жінки підняли голос і почали говорити про рівноправність з чоловіками, почали відвойовувати своє місце і роль в суспільстві, Папа інтерпретував як «знак часу». Взагалі, формулювання «знак часу» має біблійне походження і в основному означало події, які звіщали надходження месіанських часів та спасенну ініціативу Бога стосовно людства. До церковного обігу його ввів Йоан ХХІІІ в енцикліці Pacem in terris, в якій «знаком часу» назвав господарчий та суспільний розвиток робітничого класу, участь жінок в громадському житті, процеси деколонізації та широко обговорювані права людини. З того часу таким формулюванням багаторазово оперують Отці ІІ Ватиканського Собору, а також Павло VI та Йоан Павло ІІ. На загал, його використовують для окреслення всіх подій, явищ, процесів і розвиткових тенденцій (не завжди позитивних), які характерні для визначеного історичного періоду і є викликом для етично-суспільних дій. «Знаки часу» віруюча людина сприймає як особливий Божий заклик. Католицька Церква  бачить своїм  завданням розуміти ці знаки часу в світлі Євангелії і доносити до сучасної людини зрозумілою їй мовою депозит віри і моралі.

Добрих три десятиліття минуло з того часу, як Йоан Павло ІІ говорив про всі згадані види дискримінації жінок.  Багато відбулося змін на краще з цього часу, проте до сьогодні такі явища, як порнографія, проституція і торгівля жінками не зникли. Отож, «жіноче питання» й далі актуальне і то в глобальному контексті. Проблему Папа бачив не в тому, що жінки почали боротися за рівноправність, а в тому, що ідеї радикального фемінізму були пов’язанні з філософським атеїзмом. Саме атеїзм створив ідеальну атмосферу для утвердження і розвитку фемінізму, що заперечує правду про людину та принципи свободи, справедливості і любові. Все це несене на хвилі сексуальної революції давало не завжди позитивні результати для жінок та для суспільств загалом (вільні статеві стосунки, легалізація абортів чи масове застосування жінками контрацепції лише сприяє утриваленню утилітарної ментальності).

Оскільки в наш час погляди на місце жінки в суспільному житті значно видозмінилися, також Церква потребує більш глибокого аналізу та вивчення цього питання. Цей «знак часу» є справді викликом для Католицької Церкви, щоб внести свій вклад в справу захисту гідності та прав жінки, розглядаючи їх в світлі Божого Слова. На сторінках церковної історії є, на жаль, багато прикладів невідповідного ставлення до жінок, чоловічого панування і жіночої підкореності чоловікам.  В «Листі до жінок» Папа про це згадав та виразив свій щирий жаль з цього приводу. Відтак закликав до того, щоб цей жаль був стимулом у цілій Церкві до віднови вірності Євангелії, тобто до визволення жінок з будь-яких форм утиску і домінації.

Є підстава, щоб говорити про «християнський фемінізм» у вченні Йоана Павла ІІ, адже він вказував на зразок Христа, який з відкритістю, повагою, розумінням та сердечністю ставився до жінок, долаючи діючі на той час норми. Таким чином Христос поважав у жінці цю гідність, яку вона має від початку у задумі Бога. Майже при кожній нагоді Папа Йоан Павло ІІ повертався до цього біблійного «початку». Він вважав, що в рамках роздумів про гідність і покликання жінки ця правда про людину становить необхідну вихідну точку.

У текстах про створення людини Богом на образ і подобу Божу Йоан Павло ІІ віднаходить основу для гідності жінки, яка покликана бути «поміччю» для чоловіка у плані буття людиною, яка реалізує себе як особа у самодаруванні в любові та по-особливому близька до таємниці життя через покликання до материнства.

Йоан Павло ІІ нагадав про те, що Бог у винятковий спосіб підкреслив гідність жінки в своєму плані спасіння. Марія – Мати Ісуса Христа, Божа.  Папа ставить Її за взірець і через Неї намагається подивитися на покликання кожної жінки: це відкриття постійно повинно доходити до серця кожної жінки та формувати її покликання й життя. На його думку, особа Марії засвідчує про велику повагу Бога до жінки. Отож, всі форми дискримінації не мають жодних теоретичних підстав. Дивлячись на Марію – Матір Ісуса – жінку, найповніше задіяну в історію спасіння – кожна жінка може відкрити свою гідність та велич свого післанницства. Марія є взірцем повного розквіту покликання жінки.

Йоан Павло ІІ заохочував, щоб особливі дари жіночої природи використовувати не лише в вузькому колі подружжя та сім’ї, а й в суспільній та політичній площині. Духовна сила жінки в’яжеться зі свідомістю, що Бог в особливий спосіб довіряє їй людину. Всім своїм нутром жінка приймає таємницю особи. Це особливе наближення до самих джерел таємниці буття є причиною того, що жінка більше ніж чоловік бачить людину, бо бачить її серцем. Тому жінки можуть внести великий вклад в суспільне життя. Папа вважає, що завдяки якостям жіночої особистості різні суспільні проблеми можуть бути вирішені з турботою про гуманістичні цінності, невід’ємні від «цивілізації любові», якої дуже потребує сучасний світ. Через свою чутливість до людини, вона має берегти суспільство від поширеного вірусу деградації та насильства. З жінкою пов’язана жива надія людського суспільства, від неї залежить, яким буде світ в майбутньому.

Йоан Павло ІІ був новаторським в багатьох питаннях, хоч би власне в схваленні участі жінки в церковному житті. Однак, в справі допуску жінок до священства він притримувався вчення Святого Письма і Традиції. Він бачив позитивний вклад жінок і в церковне життя, але не в ранзі сакраментального священства.  І в цій сфері шлях жінки є іншим від чоловіка, що не означає гірший, чи менше вартісний. Бог дав різну місію чоловікові і жінці. Святіший Отець, як завжди, поважав їх відмінність дарів і цінував компліментарність, тобто взаємодоповнюваність чоловіка та жінки у різних завданнях. Він навчав, що жінка безсумнівно покликана, щоб відіграти специфічну, гідну і суттєву роль в місії Церкви. Маючи участь, як всі вірні, в священстві, царськості та пророчій місії Христа, вона виражає специфічні аспекти, що відповідають її жіночій природі і до неї достроєні. Саме тому отримує харизми, що дозволяють їй виконати свою місію. Жінці приписує Папа виховні завдання в катехетичних школах, душпастирських інституціях. В усім, що стосується прийняття, зрозуміння та передання Божого Слова, шляхом навчання, наукових досліджень і навчання богослов’я може вповні проявитися «геній жінки». Жінка не може служити таїнств в Церкві, проте вона може до них приготувати людину через катехизацію чи служіння в сфері підготовки до хрещення, миропомазання, подружжя та єлеопомазання. Жінка через те, що є чутлива на людину, може бачити потреби інших і приходити на допомогу. Тому місії та харитативна діяльність є площиною, де жінки можуть себе реалізувати через служіння Богу і людям.

Коли великий Папа промовляв «до сердець і умів всіх жінок», він звертався до натхненного джерела Слова Божого. Це надає його словам понадчасової вартості. Тому заглиблення в його науку може бути вельми корисним для сучасної жінки. Сучасна жінка потребує наново усвідомлення, хто вона і ким покликана бути, яка її генеалогія. Святий Папа Йоан Павло ІІ перед кожною жінкою ставить завдання відкрити ті дари, які Творець і Відкупитель, доручає їй.  КОЖНА ВІД “ПОЧАТКУ” ДІСТАЄ В СПАДЩИНУ ГІДНІСТЬ ОСОБИ САМЕ ЯК ЖІНКА. Ісус з Назарету підтверджує цю гідність, нагадує про неї, відновлює її, наповнює змістом Євангелія і Відкуплення, задля якого був посланий на світ.