Інтерв’ю для Радіо Марія можна прослухати тут http://radiomaria.org.ua/jinka-v-bibli-prava-ta-obovyazki-10998
Ведуча: Олеся Шніцер
Гостя: Галина Теслюк – кандидатка наук з богослов’я, доцентка кафедри біблійних наук філософсько-богословського факультету УКУ, докторантка Каліфорнійського університету в Берклі і Консорціуму вищих богословських студій, США. Сфера наукових зацікавлень пані Галини – це біблістика, культурна пам’ять, жіночі студії, історія давніх близькосхідних держав
Тема розмови: Жінки у Святому Письмі та чому ми можемо навчитися від них сьогодні
О. Шніцер: Слава Ісусу Христу, пані Галино! Перше питання. Біблійні сюжети інакше лягають на наші сучасні побутові уявлення про стосунки чоловіка і жінки та їх місце в нашому житті, мабуть, починаючи від Єви і не зупиняючись на ній. Скажіть, будь ласка, чи розглядаєте Ви в таких контекстах, чи Ви порівнюєте і виправляєте ті чи інші моменти з Біблії, і чи можете допомогти зрозуміти їх істинне значення?
Г. Теслюк: Слава навіки, пані Олесю! Нещодавно, десь більше року, я розробила курс про жінок у Старому Завіті, пізніше цей курс отримав продовження про жінок у Новому Завіті. Працюючи над змістом та структурою цих двох курсів, я спостерігала за історією тлумачень певних біблійних сюжетів, історій про жінок. Для прикладу, є таке акцентування (чи то улюблена така фраза), що жінку тягтиме до чоловіка і він пануватиме над нею (Бут. 3). Я часто це чую на проповідях чи в розмовах людей як пояснення соціальної ієрархії. Це кидається одразу в очі, тому що в цій інтерпретації не враховано, що ж було перед 3-ою главою в книзі Буття. А перед нею була розповідь про сотворення світу, і там цієї соціальної ієрархії немає. Для біблійного автора оце руйнування стосунків між чоловіком і жінкою, і не тільки між ними, також між людиною і Богом, людиною і створенням світом – це все наслідок гріхопадіння, споживання з плоду дерева пізнання добра і зла. А в раю було дещо по-іншому, зокрема в 1-й главі про сотворення світу оповідається, що Господь творить людину на свій образ, творить їх чоловіком і жінкою. Отже, жінка, як і чоловік, є носієм образу Божого, і вони обоє є відповідальними за цей сотворений світ, себто вони є партнерами і співвідповідальними перед Богом, щоб управляти цим сотвореним світом. У 2-й главі книги Буття маємо дещо інший наголос щодо стосунків між чоловіком та жінкою. Проте почнемо з того, що єврейською людина звучить як “адам”, згодом чоловік отримує таке ім’я. “Адам” (себто людина) сотворений із пороху землі, а земля єврейською звучить “адама”. І ось ця гра слів, яку використовує богонатхненний автор, показує, що людина і світ, земля є взаємозалежними. Зрештою ми сьогодні бачимо в нашому навколишньому середовищі, як природа впливає на нас і як ми впливаємо на природу. Це все оповідь про взаємозалежність (Бут. 2).
Також в цій главі говориться про те, що Господь розміщує людину в Едемському саду, і людина була там самотньою. Господь приводить тварин, аби людина знайшла собі партнерів, але людина не налагодила комунікацію з тваринами. Тоді Бог наводить сон на людину і творить з боку людини “ішу” (євр. “жінка”) і залишається “іш” (євр. “чоловік”). Оця гра слів – “іш” й “іша” – використана прицільно в біблійному тексті, щоб показати взаємну залежність між чоловіком і жінкою. Про ієрархію в цьому уривку теж не йдеться. Дуже цікаво, що в цьому ж уривку говориться про те, що пізніше чоловік пристане до своєї жінки і вони стануть одним тілом. Але є один нюанс: обоє, чоловік і жінка, були нагими і не соромилися. З перспективи подружжя це трохи дивно звучить, бо якщо є сором в подружжі – це питання сприйняття одне одного. Фізіологічна нагота в цьому уривку показує те, що між подругами не було певних стін в стосунках: не було заздрощів чи бажання перетягнути “ковдру влади” на себе, скажімо так, а було розуміння взаємної залежності та гармонії. А вже з 3-ою главою приходить руйнування отих взаємин. І тоді вибудовується ієрархія. Тому, коли читаємо біблійні тексти, то ми повинні дивитися не лише на те, що відбулось після гріха, але й що передувало йому, тобто на первинний задум Господній стосовно чоловіка і жінки. Це один з “класичних стереотипів”, котрі я часто зауважую, власне акцентування на одному і замовчування іншого. Наприклад, ми можемо чути закиди (насамперед мова про Старий Завіт), що жінки є тільки об’єктами в чоловічій історії і вони не є суб’єктами ані власного життя, ані власних дітей, і так далі. Відповідно до документів Папської біблійної комісії, ми мали б сісти в машину часу і подорожувати назад, щоб побачити, як суспільство функціонувало тоді, коли писали біблійні автори. Звісно, це було патріархальне середовище, де в публічній сфері визначав життя чоловік, а жіноче буття обмежувалося родиною. Ці моменти присутні в біблійному тексті. Тим не менше, бачимо низку історій, де жінки вирішували і власну долю, і долю своїх синів. Згадаймо матріархиню Ревеку, жінку Ісаака, яка було дуже активною, ініціативною. Саме вона подбала про свого сина. Звісно їй можна дорікнути маніпуляцією, але були певні передумови розвитку подій. Та вона вплинула на майбуття свого сина Якова (Бут.27,28). Чи згадаймо про суддю і пророчицю Дебору, жінку Лаппідота, яка своїм благословенням та своїм пророцтвом вплинула на хід історії в конкретний момент (Суд. 4). І Варак, генерал, погодився на те, що Дебора сказала (Суд. 4,5). Таких історій небагато, але вони є і вони значущі. Вони свідчать, що жінки не були позбавлені суб’єктності і самі формували свою історію, мали вплив на зміни в середовищі, в якому перебували.
О. Шніцер: Тобто ми не можемо сказати, що жінка у Святому Письмі завжди змальовується як рівна чоловікові, але й не можемо сказати, що вона була абсолютно безправною? Тобто якісь права, суб’єктність все ж мала, навіть, якщо це були не найпоширеніші випадки, так?
Г. Теслюк: Так, пані Олесю. Навіть наведу такий випадок. За звичаями і приписами давнього Ізраїля, успадкування переходило від батька до сина – це традиція і закон, завдяки якому продовжувався рід спадкоємства по чоловічій лінії. Але в книзі Чисел описаний цікавий випадок. В одного чоловіка народилися лише доньки, і вони прийшли до Мойсея поскаржитися на несправедливість, що вони як спадкоємиці батька не можуть успадкувати його землю. І Мойсей відповів, що не бачить проблеми в тому, якщо немає сина, то успадкувати можуть доньки. Однак була умова: дівчата не могли виходити заміж за представників інших племен. Таким чином зберігалася чистота родоводу. Такі були обмеження. Але ця історія свідчить, що коли щось не сходилось з певними правовими випадками успадкування, то робилися винятки. Варто наголосити, біблійний текст не фіксує всього, тобто біблійні автори пишуть про те, що на їхню думку було важливим, і навіть з тих дрібних історій можна побачити, що жінки мали права, хай навіть обмежені, проте мали.
О. Шніцер: Дякую, пані Галино! Бачимо, що чоловіки все одно не упустили свого, якщо не напряму, то хоча би через одруження, але це теж дипломатичний варіант. Пані Галино, зараз стало вже звичкою говорити про самореалізацію жінки. А як було із самореалізацією у біблійних жінок? Чи могла жінка того часу реалізуватися без заміжжя і материнства якимось іншим чином?
Г. Теслюк: Напевно на 99% реалізація жінки відбувалася через заміжжя і народження дітей, тому що такими були очікування до жінок. Кілька днів тому задумалася над питанням: а чи маємо жінок, які згадуються в Біблії без прив’язки до чоловіка, або ж навіть якщо і з прив’язкою, то не в ролі дружини? Згадалася сестра Мойсея, про яку трошки розповідається в книзі Виходу, і ще одна історія є в книзі Чисел. Пророк Міхей, коли говорить про вихід ізраїльського народу з єгипетської неволі, згадує трьох: Мойсея, Арона і Марію. Себто Марія розглядалася як одна з трьох лідерів, які доклалися до формування вибраного народу. Марія ініціювала спасення Мойсея, вона ж подбала, щоб саме матір вигодовувала Мойсея. У 15-й главі книзі Виходу, є дуже коротенька пісня Марії, де вона закликає спільноту, співаючи, дякувати Богові за перемогу над ворогом і фараоном. І ця пісня вплетена в пісню самого Мойсея. Якщо порівняти пісню Мойсея з піснею Марії, то побачимо дуже різні форми лідерства. Мойсей починає свою пісню словами «я співатиму Богові». Ця пісня така глибока, насичена різними метафорами, складними виразими, дає нам уявлення про Мойсея як високо інтелектуального чоловіка. Марія починає словами «співайте Господеві», тобто вона комунікує із спільнотою, запрошує спільноту до подяки Богові за те, що сталося, вона формує похвалу в простий спосіб. Я не протиставляю тут ані Марію Мойсеєві, ані навпаки, просто хочу показати, якими можуть бути лідери. Дуже гарно, коли працює команда лідерів, саме це приносить зміни в середовище. Власне Марія (про те, що вона була заміжня ми ніде не чуємо) реалізувалася як лідерка, яка долучилася до важливої, фундаментальної зміни в житті давнього народу Ізраїля.
Також маємо історію про Дебору, яку я вже згадувала, жінку полум’яну або жінку-вогонь, як би ми сказали, в тому сенсі, що вона була дуже активна. Дебора названа матір’ю в Ізраїлі. Тобто вона має авторитет, до неї приходять з колін Ізраїля під її пальму радитися. Ось ці, на мою думку, два яскравих приклади в Старому Завіті, де жінки реалізуються. Ця реалізація є за межами тих традиційних суспільних очікувань. Я тут не хочу підважити суспільне очікування, материнство, народження дітей, але через ці історії бачимо невелике вікно інших можливостей для жінки в ті часи.
О. Шніцер: Ну, власне, бачимо тоді на Ваших прикладах, що навіть в такому патріархальному суспільстві і за певних обставин суспільство цілком здатне позитивно прийняти лідерство жінки, так?
Г. Теслюк: Так, але Ваше запитання навело мене на ще одну думку чи коментар. Дуже цікаво, що такі моменти, коли жінки є лідерками і реалізують себе поза сім’єю трапляються часто в критичних обставинах. Я згадала собі ще про Юдиту. Це пізня книга, написана в ІІ ст. до Р. Х. Вона є радше новелою, аніж історичним наративом. У цій книзі показано кризу в чоловічому правлінні. Було таке містечко Бетулія, останнє перед Єрусалимом. Ворог ось-ось має захопити Єрусалим, і Бетулія – останній форпост. Місто було взято в облогу і міська управа, тобто чоловіки, приймають рішення (через те, що запаси вичерпувалися, починалися голод і спрага) дати Богові 5 днів. Якщо Господь через 5 днів не втрутиться, не вирішить ситуації, тоді вони відкриють ворота і пустять військо в місто. Юдита, яка була побожною вдовою, почувши про таке рішення управи, запрошує до себе додому тих чоловіків і каже до них, що їм це рабство не піде на користь. Бачимо, що вона чітко артикулює наслідки входження ворожого війська, за яким прийдуть пограбування, зґвалтування і поневолення народу. І вона каже про свій план, але не відкриває його чоловікам, проте просить про терпіння. Вона дуже багато молиться. Тоді знаємо історію, як вона попадає до намету Олоферта. Він зачарований її красою та красномовством, і коли він сп’янів, Юдита разом зі слугинею відрізають йому голову. Саме це приносить перемогу. Богонатхненний автор говорить, що рукою жінки Господь рятує містечко і народ. Це ще один приклад, коли жінка реалізує себе. Вона вдова, ймовірно, бездітна (про її дітей нічого не сказано). Вона себе реалізує як та, що рятує містечко від рабства та насильства, і показує інший спосіб спасіння, аніж той, який запланувала міська управа.
О. Шніцер: Тобто в даному випадку ми говоримо не тільки про жінку-лідерку, але й ту, котра готова брати до рук зброю, захисницю, так? Ви розумієте, що ця тема зараз є дуже актуальною саме для України в її сучасному контексті, тому, напевно, слухачам було цікаво дізнатися, що в Старому Завіті теж є такі приклади. А як взагалі ставились до жінок із зброєю тоді?
Г. Теслюк: Ну таких історій маємо дуже мало. Існувала думка, що ганебно було чоловікові померти від рук жінки. Такі були стандарти. Але що дуже цікаво, історія про Юдиту базується на ще одній історії, з 4-ї і 5-ї глав книги Суддів, де оповідається про Дебору-пророчицю і таку собі Яель, яка також вбиває ворожого генерала, щоправда в інший спосіб, у своєму наметі. Так вона рятує свій народ. Що цікаво, як Яель, так і Юдита, оспівані народом як благословенні жінки. Як в одній історії, так і в другій біблійні автори наголошують, що через руку жінки прийшло спасення, і наголошують на унікальності цих історій. Тобто підкреслюється, що це щось екстраординарне. Ми не бачимо в тих текстах наголосів чи натяків, що це не жіноча роль чи робота. Натомість описується, що і через руку жінки може прийти порятунок, не класично, як відбувалось на полі бою, але в іншому контексті. Тобто Господь рятує народ в несподіваний спосіб, рукою жінки.
О. Шніцер: Дякую, пані Галино! Тепер я би хотіла поставити ще одне питання про жінок-лідерок і про самореалізацію. Найчастіший приклад, який нам наводять із Старого Завіту, це жіночий ідеал з Прип. 31:31. Ця жінка вже тисячоліттями надихає (або навпаки не надихає, а змушує комплексувати), в тому числі і жінок сучасних, тому що там змальована як дуже самостійна, активна і така, що користується великою повагою. Скажіть, будь ласка, в порівнянні з попередніми образами, наскільки цей образ був реалістичним та поширений для тих часів?
Г. Теслюк: Пані Олесю, Ви знаєте, що Приповідки – це поезія, а отже сповнені тропів, в тому числі гіпербол. У перекладі о. Івана Хоменка, вона окреслена як жінка цнотлива. Жінка, котра встигає їсти зготувати, попрати, пошити, дітей нагодувати і про бідних подбати (соціальний аспект її служіння). І все те, що вона робить, приносить славу її чоловікові; тобто те, що вона робить, впливає на суспільне сприйняття її чоловіка. Я радше погоджуюся з Вами, що мова йде про ідеал, проте цей ідеал має реалістичні підґрунтя, і ми це можемо побачити на прикладі Рути, дуже багато цих характеристик властиві Руті. Вона своїм життям показала любов до іншої жінки, своєї свекрухи. Рута підтримала свою свекруху-вдову, змінила своє місце перебування, щоби не залишити ту самотньою. Вона виявила хесед, що в перекладі з єврейської означає непохитну любов. Рута показала, як проявити цю любов до інших, супроводжуючи цю старшу жінку. Вона дбала про базові речі, аби вона і Ноема (її свекруха) мали що їсти. Вооз захопився Рутою через її відважний вчинок і почав розпитувати про неї, дав дозвіл Руті їсти разом з його найманцями під час збору врожаю. І власне, коли Ноема побачила прихильність Вооза, вона вирішила допомогти Руті вийти заміж за Вооза. Ноема пропонує піти Руті до Вооза, коли той прийде зі святкування врожаю, буде трохи сп’янілий. Вона радить Руті, щоб лягла йому в ноги та робила все, що він буде казати, і не розповідала, хто вона. Ноема апелює до ще одного випадку із минулого, з книги Буття – до історії про Тамар, яка була невісткою Юди. Юда не виконав щодо неї левіратського припису, відповідно до якого, якщо є подружжя, чоловік і жінка, і чоловік помирає, то брат покійного чоловіка зобов’язаний увійти до цієї дружини, і дитина, яка зачнеться, носитиме ім’я покійного брата. І тоді Тамар переодягається в повію, і Юда використовує це. Вагітну Тамар він готовий був покарати на смерть, відповідно до тодішніх приписів і законів (бо невістка десь скочила в гречку). Але Тамар подбала про ідентифікатори і каже, що ось батьком дитини є цей чоловік, ці речі йому належать. Згодом Юда визнав правоту за Тамар. Ноема фактично пропонує ту ж саму схему, і що цікаво, Рута не перечить свекрусі, вона погоджується і йде до Вооза. І коли приходить момент X, Рута зізнається, хто вона, і говорить до Вооза, апелюючи до закону левіратського і до закону про успадкування землі, відповідно до якого найближчий родич Ноеми мав викупити також і землю. Рута, власне, тим показує, що жінка може відстояти своє право і свою гідність, не використовуючи своє тіло як засіб, що є подиву гідне. І жінку з Прип. 31 віднайти можна в жіночих історіях Старого Завіту, але щоб сказати, що ота жінка відповідає всім стандартам – я би так не сказала.
О. Шніцер: Пані Галино, відверто кажучи, я глибоко в душі надіялася, що Ви скажете, що це тільки поетичний образ і він значно домальований і прикрашений, тому що справді читаєш і думаєш – “не дотягує”. Щойно, як Ви розказували історію Тамар, Ви нагадали, що в окремих випадках суспільство все ж було достатньо суворим до жінки. І зараз, згадуючи ще одну жінку, найвідомішу жінку Біблії, Марію, через яку прийшло спасіння, на противагу непослуху Єви, коли читаємо розповідь на Благовіщення, наголос завжди ставиться на великій покорі Марії. І я десь читала думку, що у Святому Письмі саме тому мало розписаний характер Марії. А якщо чесно, то практично не розписаний, тому що саме її покора – це та основна чеснота, яку нам належить наслідувати. Але слово “покора” в сучасному контексті часто вживане з прикметником “сліпа”, тобто сліпа покора наказу, чи сліпий послух чиєїсь волі. Чи це так було у випадку Марії, чи рішення Марії було свідоме, а також нагадайте, будь ласка, історичний контекст, який був у Марії для цього рішення та що їй загрожувало, чи розуміла вона це?
Г. Теслюк: Пані Олесю, якщо ми подивимось на родовід Ісуса Христа, то лише чотири старозавітні жінки згадуються перед Марією: Тамара, Рахава, Рута та Ветсавія, а тоді Марія. Історії отих перших чотирьох жінок є складними, вони межують між життям і смертю, можемо так сказати, оскільки рішення, котрі вони приймали, наражали їх на небезпеку. Коли дивимось на історію Марії і читаємо її діалог з Архангелом Михаїлом, то Марія, перед тим як прийняла рішення, роздумувала, в українському перекладі, а в грецькому – dialogos, слово яке говорить про раціональне осмислення ситуації, співставлення що є і що може бути. Уявімо собі молоду заручену дівчину, яка виховувалася при храмі, знала усі закони, писання. І тут, якщо подивитися з людської точки зору, вона вагітніє незрозуміло як, тобто від кого, і перша думка Йосифа – тихо її відпустити, щоби таким чином зберегти життя. І лишень уві сні ангел Йосифу повідомив про те, що відбулося. Отже, «так» Марії є усвідомлене, дуже відважне «так», тому що своїм рішенням, з людської точки зору та відповідно до законів, які тоді були, її вагітність була плодом чужоложства, від невідомого чоловіка, але вона готова була на ризики задля того, щоб Син Божий прийшов і врятував цей світ. Чисто антропологічно, по-людськи, Маріїне «так» не є просто покірне, лише тому що вона жінка і приймає те, що їй говориться, в тій історії присутня суб’єктність, оскільки вона розуміє ризик і наслідки того, що станеться пізніше – спасення цілого людства через Воплочення Божого Сина. Тому, я би не говорила про сліпу покору, я би говорила про дуже відважне, усвідомлене рішення, і припускаю, що оце роздумування в українському перекладі, це є також співставлення із тим, що вона знала з писань, і з очікуванням Месії. Зрештою, навіть Символ віри містить цей момент, що все відбулося відповідно до Писання, тобто все, що реалізувалося в Христі, воно було вже передвіщено, і дуже важливо було в ранніх спільнотах на цьому наголосити. Гадаю, що це роздумування Марії також включало і цей момент. Тому Марія є для нас прикладом відважної жінки, яка своїм життям готова була ризикувати задля спасіння інших.
О. Шніцер: Тобто те, що Марія знала, воно не применшує, а навпаки підкреслює її відважність, так?
Г. Теслюк: Так! Ну і згадаймо, вагітною їй довелося мігрувати до Єгипту, з того все розпочалося. І подорожувати вагітною на ослі, а потім з немовлям – це маса ризиків. Мій досвід материнства дозволяє мені ще більше зрозуміти Богородицю, наскільки вона була відважною і сильною жінкою.
О. Шніцер: Дякую, пані Галино! Ще таке питання, переміщуємося плавно в Новий Завіт. Я не можу не згадати про ще двох знаних новозавітних жінок – сестер Марту та Марію. Нам завжди підкреслюють момент, коли Ісус у відповідь на докір Марти, що сестра їй не допомагає, мовив, що вона журиться і клопочеться про багато справ, а потрібно одне, тому Марія вибрала кращу частку, яка не відбереться від неї. Але скажіть, будь ласка, чи справді маємо це розуміти, що праця Марти не є важлива?
Г. Теслюк: Це знову ж таки історія інтерпретації. Якщо ми подивимося в оригінальний текст, не побачимо протиставлення Марти Марії чи навпаки. У грецькому тексті Христос відповідає Марті на її зауваження, що Марія вибрала собі добру частку. Про Марту і Марію фактично чуємо у двох Євангеліях: в Євангелії від Луки – історія за столом; другий уривок в Євангелії від Йоана – це історія з їхнім братом і зустріч двох сестер з Ісусом. У першій історії ми бачимо, що Христос показує Марті те, що є суспільним очікуванням, і те, що робить Марта, абсолютно доречне – вона піклується про гостя. Що варто відзначити, це те, що Марта не боїться Христові сказати в очі, що їй не подобається, оскільки могла просто завести Марію до кухні і сказати про це їй особисто, що вона нічого не робить, щоби поводила себе гідно перед гостем. А вона це каже Ісусові Христові і завдяки цьому видно, що вони були дуже добрими і близькими друзями. Марта не боялася говорити те, що думала, і Христос до Марти також промовляє відкрито, що Марія вибрала добру частку. І виринає питання: чому добра частка Марії? Тому що Марія скористалася даною їй свободою слухати Ісуса, Його новину, те що Він оповідає, чи просто уприсутнитися біля Нього, сидіти в Його ногах. До речі, це класична постава учня в минулі часи. Зрештою пригадуєте, що апостол Павло теж навчався в ногах равинів свого часу. Такий був формат навчання. Ісус, власне, каже Марті, вказуючи на Марію, що деколи в нашому житті ми настільки прислуховуємося до очікувань і суспільних стандартів, що вже не можемо вийти за їхні рамки, тобто для нас важливо, щоби все було попрасовано, порохів ніде не було, налисники раз загріли, налисники два загріли, коли прийшли гості, і коли вони йдуть, ти кажеш: «Ой ми ще не наговорились». Є такий дисбаланс. Христос говорить Марті про пріоритети і про вміння скористатися цією свободою. У другій історії в Євангелії від Йоана бачимо зовсім іншу Марту, в тому розумінні, що ця Марта, яка піклується про свого брата, є господинею, але коли Христос її питає, ким є сам Ісус Христос на її думку, вона дуже чітко артикулює. І це її визнання віри є глибоким, бо вона про Нього говорить як про Месію, того, хто гряде. Це дуже важливо, оскільки Марта постає не тільки господинею, яка мислила категоріями щоденної рутини, а вона також слухала Христа, вона повірила в Нього і вона могла це артикулювати. Тому в тій історії з Мартою та Марією я б не протиставляла цих двох сестер, а дивилася просто на різні досвіди, як реагуємо чи поводимося ми в тих чи інших ситуаціях. Марія – це той випадок, коли Христос показав, що треба бути свобідною, не дотримуватися тих суспільних рамок і користатися цією можливістю.
О. Шніцер: Дякую, пані Галино! До речі, вітаю Вас, Ви стали віце-президенткою Європейської Асоціації жінок-дослідниць богослов’я. Розкажіть, будь ласка, чим займається Асоціація і якими є характерні риси феміністичного богослов’я, чим воно відрізняється?
Г. Теслюк: Це Асоціація, яка об’єднує жінок, дослідниць богослов’я Західної, Центрально, Східної Європи. Туди також входять жінки, особливо останніми роками, з Південної Америки, і є кілька представниць з Північної Америки. Ця Асоціація, важливо відзначити, це об’єднання жінок, де можуть обговорюватися питання, які для них є важливі як для дослідниць богослов’я чи релігієзнавства. Це одна річ. Друга – ця організація щороку проводить регіональні конференції в Німеччині, в Польщі чи іншій країні, а кожних два роки – величезну всеєвропейську конференцію. І власне 2023 р. ми будемо мати таку конференцію в нас у Львові. І завжди є якась важлива тема, яку пробуємо подискутувати між нами. Інша важлива компонента – це питання міжнародного журналу, де жінки публікують свої думки. Як правило, цей журнал видається після отих великих конференцій, що відбуваються що два роки. Також ця Асоціація реагує, тобто може писати якісь листи, петиції, на ургентні питання, коли принижується гідність жінки в певних ситуаціях. Зараз наша організація налічує 596 членкинь. Звісно, що є жінки з різними поглядами, від дуже ліберальних до консервативно традиційних, тобто там є ціла палітра. От коли я зустрічалася з колегами, частково офлайн і частково онлайн, ми говорили про наші погляди, ну і я не приховувала своїх традиційних поглядів на сім’ю, стосунки, розуміння статей, хоча інші були зовсім ліберальних поглядів. Моя думка була така: якщо ви хочете комунікації чи діалогу, то ті, які є традиційними, вони теж мають право голосу. І що мені імпонувало, що ця позиція була прийнята, бо не раз представниці радикального фемінізму не сприймають традиційних поглядів в будь-якому форматі. А тут, що мені імпонувало, мої переконання були толеровані. Ми дискутуємо й інші речі, наприклад, про соціальні проблеми, політичні, і щиро радію, що я є частиною цієї організації, тому що деколи в наших дискусіях виринають якісь теми, релігійно, політично і економічно також прив’язані до України чи до країн пострадянського середовища. І я просто бачу, наскільки ми неправильно представлені, ні наша історія, ні те, який досвід ми проживали тут під час радянського періоду, і навіть більше – серед деяких представниць далі звучить таке висловлювання як “колишня Росія”. Це, так би мовити, сучасні медіа, одна країна інвестує і представляє “єдину правду”, а інші не можуть себе відстояти. Мені видається, що через такі організації наш український досвід також уприсутнюється у європейському просторі.
О. Шніцер: Дякую, пані Галино! Наразі маємо дзвінок від слухачів: Слава Ісусу Христу! Скажіть, будь ласка, де Ви отримували, шановна госте, освіту богослова? І в якій країні захищалися? Чи в нас в Україні є вже акредитація з богослов’я і теології? Це одне і теж чи різне? Дякую.
Г. Теслюк: Спершу я навчалася в Львівській богословській академії (тепер Український католицький університет), після цього я навчалася в Папському біблійному інституті, де здобула ступінь ліцензіата із Святого Письма, а пізніше я пройшла процес нострифікації в нашому міністерстві і маю кандидатську з богословських наук. Зараз працюю над докторською в одному Американському ЗВО. В Україні освіта богослов’я визнана, акредитована програма бакалавра з 2006 р., тобто є певні навчальні заклади як католицькі, православні, так і протестантські, які вже мають державну акредитацію на рівні бакалавра, магістра і навіть вже є акредитована аспірантура, зокрема в нашому університеті УКУ можна поступити на аспірантуру з богослов’я і мати кандидата наук з богослов’я державного зразка. Дякуємо Вам дуже за запитання, пані Оксано!
О. Шніцер: Щиро дякую, пані Галино, за докладну відповідь. І ми продовжуємо нашу тему. От скажіть, будь ласка, в Соціо-Місіонерській Школі при християнській службі порятунку недавно завершився Ваш курс «Жінки Старого Завіту», який отримав чимало позитивних відгуків, і вже в листопаді має розпочатися курс «Жінки Нового Завіту». Буквально в двох словах розкажіть про те, що чекає слухачів курсу в новому сезоні?
Г. Теслюк: Подивимось на те, як Христос змінював ставлення до жінки своїх сучасників, у тому числі учнів й апостолів; подискутуємо над складними словами і повчаннями апостола Павла щодо поведінки жінки, а також про те, чому він так думав; поговоримо про Христові притчі. Мені дуже імпонує, як Він використовує жіночі образи, наприклад, коли оповідає, якою має бути молитва, чи як шириться Царство Боже. Це буде курс на один місяць, він буде коротший, аніж попередній, але також дуже пізнавальним, інтерактивним і, мабуть, ще більше дискусійним, тому що ми будемо аналізувати тексти, котрі використовуються впродовж 2000 р., як тексти, якою повинна бути роль жінки в Церкві сьогодні. Мені здається треба повернутися до джерел, щоб подивитися на ті тексти, інтерпретацію їх і пороздумувати, чому Марія-Магдалина була однією з тих жінок, з якими Христос після Воскресіння зустрівся, а ще на жінок, які допомагали Павлові, і він це дуже цінував. Скільки жінок згадує ап. Павло у своєму місійному служінні у посланні до Рим. 16, і дякує, і щасливий, що вони були в його житті. Ми подивимось трішки іншими очима, аніж просто безпосередня двотисячолітня інтерпретація, заглибимось в самі тексти і пошукаємо жінок.
О. Шніцер: І на завершення: чи можуть бути слухачами цього курсу чоловіки і чому?
Г. Теслюк: Не тільки можуть, але це було б дуже гарно, якби вони в нас були, тому що чоловічий погляд на ті складні тексти є важливий і ми можемо обговорювати. Звісно, що я жінка-інтерпретаторка, і в курсі є те, що мене болить і те, що мені цікаво. Завжди кажу, що, коли читаю курси, я не просто подаю інформацію своїм слухачам і слухачкам, а й чекаю відгуку, сприйняття чи несприйняття, діалогу. Для мене було б дуже важливим, якби чоловіки взяли участь в цьому курсі, щоб ми могли проговорити, спробувати зрозуміти чому так було та чому це сприймалося позитивно чи негативно.
О. Шніцер: Пані Галино, ще раз дуже дякую Вам за надзвичайно цікаву розмову, вона справді нас змушує ще раз переглянути усталені уявлення про жінок у Святому Письмі і загалом про ставлення до жінок. Я сподіваюся, що ця розмова з Вами була не останньою, а тільки початком.
Г. Теслюк: Дякую, пані Олесю, за запрошення!
Транскрибовано Інесою Посисень