Образи медичної сестри часів Першої світової війни в Російській імперії // Ярослав Бедрій

Ярослав Бедрій,
студент 4 курсу програми “Історія”   

Існує уявлення, що війна – це виключно чоловічий досвід, який переживають лише солдати. На жаль, війна відбувається не лише на полі бою, і досвід пережиття війни притаманний не лише тим, хто тримає автомат. Зведення досвіду війни лише до чоловіків (солдатів) є неправильним, адже було чимало жінок, які брали участь у війні. Жінки мали різні ролі: піклування про біженців та постраждалих від війни цивільних, пошук грошей та необхідних речей для фронту, готування їжі військовим, але найчастіше жінки ставали медсестрами. Саме тому досліджувати досвід медсестер чи сестер милосердя необхідно для того, аби зробити вичерпний аналіз війни. Постає запитання: ким були ці медсестри і що вони робили?

Як правило, в науковій та художній літературі медсестер показують героїнями, які днями і ночами лікували та піклувалися про військових. Але чи уявляли їх так само люди того часу? Чи не є таке уявлення стереотипним? Численні спогади медсестер та наукові дослідження, які базуються на цих спогадах, показують, що не все так однозначно. Зокрема, спогади Юлії Буторової та Тетяни Варнек показують неоднозначність і разом з тим важливість ролі медсестри. Лорі Штоф побічно згадує про різні уявлення про медсестру в популярній культурі.[1] Можливо, популярна культура у вигляді візуальної репрезентації формувала певне уявлення про медсестринство. А можливо були й інші фактори? У цьому есеї фокус спрямований на уявлення населення Російської імперії про медсестер, в основному базуючись на спогадах сестер милосердя та працях Лорі Штоф.

 

Медсестра-лікувальниця ран

Це, без сумніву, перша асоціація, яка спадає на думку, коли згадується термін “медсестра”. У цьому образі жінка видається пасивною, жертовною лікувальницею ран. Це образ, який радше спадає на думку людям сучасності, які мислять анахронічно і асоціюють сучасних медсестер з медсестрами століття тому. Звісно, сто років тому люди також асоціювали медсестер з кимось, хто лікує рани. Тим не менш, базуючись на спогадах та літературі, видається, що цей образ не був найпоширенішим століття тому.

Більше того, прочитавши декілька уривків із спогадів медсестер про свою службу, то “лікування ран” видається неймовірним спрощенням. До прикладу, Лорі Штоф зібрала кілька уривків зі спогадів медсестер у своєму есе, присвяченому тактильному досвіду російського медсестринства. Там є спогад медсестри, яка робила ампутацію солдатові, в якого розвинулася гангрена на нозі.[2] Вона також згадує спогади медсестер, які описували жахливі рани, з якими вони стикалися кожен день. Через жахливу антисанітарію ці рани гнили, і в них заводилися білі хробаки.

Тетяна Варнек теж описує свій досвід Першої світової війни. Можливо, не настільки докладно, як епізоди вище, але її спогади також показують наскільки складною була робота, і те, що вона не обмежувалася лише лікуванням ран. Вона описує типове чергування в лікарні Києва. Кожну ніч вона бігала і робила десятків уколів морфію, перевіряла кожному пульс і контролювала можливі кровотечі. Робота була безперервна і монотонна.[3]

Читаючи ці спогади, важко сказати, що медсестри просто лікували рани. Це видається невігласним спрощенням. Більшість з цих ран просто неможливо було вилікувати в умовах війни. Часто робота медсестри просто продовжувала життя солдатів на кілька днів, годин чи навіть хвилин. Враховуючи, що таких спогадів є дуже багато, то говорити, що медсестра – це просто лікувальниця ран є неправильно. Можливо, образ медсестри як піклувальниці зможе краще розкрити роль сестри милосердя.

 

Медсестра-піклувальниця

Як вже зрозуміло, медсестри не лише лікували рани, робили перев’язки та кололи морфій. Англійське слово “nursing” означає не лише діяльність медичної сестри (nurse), а також означає піклування. Серед російських жінок ХІХ-ХХ століття ширилося уявлення, що через опіку нужденних жінка може отримати спасіння. Релігійні стимули зіграли важливу роль серед населення Російської імперії, а Російська православна церква, в свою чергу, всіляко поширювала уявлення, що опіка та допомога тим, хто в біді, є ознакою набожності. Лорі Штоф вбачає у цих уявленнях витоки інституту медсестринства. Справді, робота медичної сестри – це одна з небагатьох професій, яка полягає в піклуванні про тих, хто цього потребує. Більше того, сама назва медичних сестер в Російській імперії “сестри милосердя” –  відображає релігійні корені медсестринства в Росії.[4]

Ця опіка не обмежувалася лікуванням ран. Юлія Буторова у своїх спогадах за 1914-1916 рік згадує про солдата на ім’я Віктор Гебель. У нього був параліч нижньої частини тіла. Він просив медсестру (Буторову) розповідати йому щось красиве, аби просто відволіктися від того, що відбувається навколо. А вона розповідала йому про Босфор, Неаполь, Крим.[5] Іншими словами, вона надавала йому моральну підтримку та розраду, яку він у неї просив.

Тетяна Варнек теж описує, як вона вчила одного солдата говорити після контузії. Вона йому розповідала різні історії, а він їй показував жестами, що йому треба. До моменту виписки цей солдат вже міг говорити. Побічно Варнек згадує, як вона та її колеги-медсестри на зароблені гроші купляли солдатам льодяники і цигарки.[6]

З цих епізодів та з багатьох інших видно, що медсестра –  це не лише та, хто робить перев’язки та уколи. Медсестри також надавали моральну підтримку, певним чином навіть материнську. Без сумніву, солдати не вважали сестер милосердя просто безособовими фігурами, що їх лікують, а вважали їх справжніми опікунками. Медсестри це також розуміли і бачили себе тими, хто піклується про солдат. Видається, що цей образ був найбільш поширеним серед солдат та сестер милосердя.

 

Медсестра-антипод солдату

Лорі Штоф у своїй книзі ”Russia’s Sisters of Mercy” пише, що медсестра є, у певній мірі, спростуванням міфу про маскулінність війни. Досліджуючи наукову літературу, присвячену сестрам милосердя, та читаючи спогади таких медсестер, як Тетяна Варнак чи Юлії Буторової, бачимо, що жінки переживали війну у тій самій мірі, що й чоловіки. Попри те, що жінки частіше перебували у мирних зонах, а не на полі бою, є певна облуда, що жінки не брали участі у війні і не відчули її.[7] Це зовсім неправильно, адже жінки теж бачили жахи війни, звуки вибухів і запахи пороху.

Читаючи спогади Юлії Буторової, видно, що медична сестра виступає певним антиподом солдату і в повній мірі відчуває всі жахи війни. Погляньмо на цей уривок з її щоденника:

“австрийский аэроплан сбросил бомбу в наш ангар. Маруся со всех ног бросилась к раненому. Несмотря на то что вокруг кричали, что австриец еще бросит. Подошла к нему, помогла ему встать, дойти до караулки, где его перевязала 2 доктора, которые были тоже невдалеке, бросились бежать, боясь второй бомбы. За это Селиванов, которому это доложили, вышел и поздравил Марусю со знаком военного отличия”.

Пише Буторова про геройство своєї товаришки Марії Кох, яку нагородили Георгіївською медаллю.[8]  З цього уривку чітко видно, що жахи війни стосувалися жінок у тій самій мірі, що й чоловіків.

Як приклад можна навести вже згадані епізоди, наведені при описі образу «медсестра-лікувальниця ран». Ці епізоди показують, що сестри милосердя переживали досвід війни (жахливі рани, велика кількість трупів, постійний запах пороху, змішаний з запахом гниття і т.п.) у тій самій мірі, що й чоловіки. Лорі Штоф підкреслює, що особливо це добре видно в Російській імперії, де медсестри працювали набагато ближче до передової, ніж медсестри інших країн.[9]

У контексті війни медсестра стає гендерним антиподом солдату. У той час, коли чоловіки воювали на фронті, жінки, а саме медсестри, воювали за життя та добробут солдат. Цей образ ніби вирівнює досвід жінок та чоловіків на війні. Стати медичною сестрою було одним з небагатьох способів жінці долучитися до допомоги своїй державі у часи війни. Через важкість та відносно малу кількість жінок, які займалися цим ремеслом на високому рівні, мати вишкіл медсестри вважалося ознакою престижу чи навіть еліти.

 

Медсестра як представниця еліти

Медична сестра подекуди вважалася не просто героїнею, а ще й частиною еліти. Існували “престижні” курси медичний сестер, де виховували медичних сестер запасу. Тетяна Варнак вчилася в одному з таких, і своїх спогадах вона описує процес навчання. Ці курси були дуже складними. Багато жінок просто не справлялися з навантаженням. Курси мали на меті вишколити професійних медсестер, аби при початку війни не було потреби в послугах недосвідчених волонтерок.[10]

Російська історикиня Олена Самбурова, яка зробила дослідження про життя та оточення сестер милосердя, дуже добре описує причини, чому жінки вищого класу ставали сестрами милосердя. Перш за все –  патріотичні почуття, які були поширені серед еліти. Молоді жінки боялися, що не встигнуть на війну, бо вона скоро закінчиться.[11] Зазвичай, ці жінки не віддавали весь свій час вишколу. Перед початком війнитакий вишкіл був чимось на кшталт модного хобі.

Візьмемо приклад Тетяни Варнек. Вона навчалася в художній школі, а на курси пішла через те, що її туди затягнули подруги. Отримати такі потрібні знання вважалося серед молодих дівчат чимось елітним. Елітарність та престижність підкреслювало й те, що далеко не всі дівчата змогли пройти вишкіл.

Імператриця Олександра з Вірою Ґедройць

Навіть дружина імператора Миколи Другого – імператриця Олександра, разом зі своїми доньками – Ольгою та Тетяною пройшли курси підготовки та працювали, як сестри милосердя. Збереглася навіть фотографія імператриці Олександри разом з Вірою Ґедройц, жінкою-хірургом, яка ці курси й проводила. Представники імперської родини часто брали участь у подібній діяльності, аби заохотити побільше жінок на службу до Червоного хреста. Вони робили службу медичної сестри елітною і відповідно поширеною серед жінок.[12]

Як ми бачимо, бути сестрою милосердя вважалося чимось престижним і чимало жінок з вищого прошарку населення ставали медичними сестрами, аби підтримати свій статус. Це образ частково відрізняється від попереднього “медсестра-героїня”, і потребує окремої уваги. Образ “медсестри-героїні” видається штучно створеним для того, аби приділити жінкам заслужену увагу і створити жіночий відповідник образу “чоловіка-солдата”. У той час, як “медсестра, як еліта” є образом, який виник природно, і він підкреслює важливість медичних сестер у тогочасному суспільстві. Інститут медсестринства у певному роді навіть зрівнював багатих та бідних жінок, селянок та імператриць, адже всі вони, незалежно від їхнього соціального статусу працювали для своєї держави.

 

 

Медсестра-героїня

            Цей образ дуже схожий на образ “медсестра як антипод солдату”, але його треба розглядати окремо. Лорі Штоф теж згадує про цей образ, і виділяє йому цілий підрозділ у своєму дослідженні. Медсестра репрезентує цей героїзм та жертовність. Вона ризикуючи своїм власним життям рятує життя інших. Цей образ ще й підсилюється уявленням та міфами, що жінки є слабкими, і попри свою “слабкість” вони роблять такі героїчні вчинки.[13]

Медична сестра стає певним національним, навіть героїчним образом. Він ніби має на меті показати, яку роль жінка має виконувати в ті часи. І, можливо, таким чином надихнути жінок долучатися до лав сестер милосердя. Адже повинна бути якась причина, чому саме цей образ медсестри-героїні був одним з найпопулярніших, і він найчастіше зображався у візуальній продукції. Медсестер-героїнь зображували на постерах, листівках, в фільмах, п’єсах, в художній літературі та інших проявах мистецтва. Цей образ створював певну національну ідентичність, але жіночий лад.[14]  Ця ідентичність базується на героїчності та жертовності «русского» народу, який репрезентується образом солдата-героя. Медсестра-героїня –  це є фемінізований образ «русского» героїзму.

Образ сестри милосердя, як антиподу солдата, радше складається з уявлення про сприйняття досвіду війни. Це внутрішній образ, який був поширений серед самих сестер милосердя. Образ “медсестри-героїні” є образом, який створений публікою для публіки. Без сумніву, цей образ відобразився не лише на постерах та листівках, але й в уявленнях людей. Зрештою, це й була мета цього образу. Героїзм та повага до медсестер були не лише у медалях та у визнанні зверху. Солдати часто напряму висловлювали свою вдячність і говорили про те, що не можуть підібрати вдалих слів для того, щоб описати те, що вони відчувають. Дехто з поранених називав медсестер херувимами, а дехто навіть брав фотографії медсестер та ставив їх у золоту рамку в себе вдома.[15]

 

Медсестра-повія

Цей образ заслуговує окремого висвітлення. Чомусь Лорі Штоф не приділяє цьому образу увагу в підрозділі популярній культурі, хоч і пише про нього. Можливо, через те, що цей образ, частково чи повністю, змінив би вже існуючий образ медсестри, як представниці еліти. Додавши цей образ, авторка ніби перекреслила б те, що було описано до того.

Розгортання війни дуже загострило ситуацію в містах. Поліції на вулицях стало більше, ніж зазвичай. Чимало своїх ресурсів поліція направила на боротьбу з проституцією. На це було кілька причин – повій часто підозрювали у шпигунстві, вони могли поширювати різні венеричні хвороби серед військових, які і без того мали вдосталь проблем та й в поліції просто-напросто була можливість з ними боротися.

Повіям потрібно було відвести від себе увагу і злитися з населенням. Вони вирішили це робити через одягання форми Червоного Хреста. Як ми вже знаємо, медсестра асоціювалася з чимось героїчним, патріотичним, благородним. Ніхто б не подумав, що жінка, яка носить таку форму може торгувати своїм тілом. Згодом, усе змінилося з точністю до навпаки. Чим більше повій почало ховатися за Червоним хрестом –  тим більше ця форма почала асоціюватися з повіями. Сформувався певний стереотип: носиш форму медсестри –  ти торгуєш тілом. Медсестра, яка вважалася чимось позитивним – антиподом солдату, стає образом повії. Цей образ дійсно став популярним. Про це можна стверджувати з карикатур, які були популярні у той час. Медсестрам згодом навіть заборонили носити цю форму тоді, коли вона не працювала. А коли вона виконувала якісь завдання в місті, то сестра милосердя мусила носити зі собою відповідний документ, який засвідчує її приналежність до Червоного Хреста.[16]

Цей образ також є особливо важливим тим, що серед інших уявлень про медичних сестер цей образ виділяється своєю контрастністю. Він є негативним. Це надзвичайно цікаво, що на рівні з образом героїні, патріотки, матері є образ медсестри-повії. Цікавим також є те, як він виник і як швидко та просто він замінив вже усталені позитивні образи на негативні.

 

Висновки

            Найкраще результат цього дослідницького есею можна описати назвою книги Лорі Штоф, на яку у цьому есею неодноразово посилалися. Медична сестра – це не лише лікування чоловічих ран. Серед населення Російської імперії не було єдиного уявлення про медсестру. Образ медичної сестри мав настільки широкий спектр, що деякі з уявлень чи образів є парадоксальними. Люди в якийсь момент вважали медичних сестер героїнями, сестрами та прикладом для наслідування, а через рік-два вже вважали їх повіями та шпигунами, ледь не порівнюючи їх до ворога. Формувалися ці уявлення через популярну культуру та через стереотипи. Список образів медсестри, які описані у цьому есеї, не є вичерпним. Лорі Штоф, як мінімум, ще згадує образ медичної сестри, як жертви, як матері, як рідної сестри та релігійний образ. Тим не менш, навіть додавши ці образи – ми навряд чи можемо сказати, що ця тема досліджена вичерпно. Тому, ця тема потребує подальших досліджень та обговорень.

 

Джерела:

  1. Т.Варнек. Воспоминания сестры милосердия. [Електронний ресурс] Режим доступу: https://www.e-reading-lib.com/book.php?book=1031301
  2. Ю. Буторова. Военные дневники Юлии Буторовой 1914-1916 гг. [Електронний ресурс] Режим доступу: https://ulpressa.ru/2016/03/23/strashno-stanovitsya-za-bednuyu-rossiyu/

Література:

  1. Е. Сумбурова. Сестры милосердия Первой мировой войны: на материале документальных текстов. [Електронний ресурс] Режим доступу: https://cyberleninka.ru/article/n/sestry-miloserdiya-pervoy-mirovoy-voyny-na-materialah-avtodokumentalnyh-tekstov/viewer
  2. L.Stoff. Russia’s Sisters of Mercy: More Than Binding Man’s Wounds. University Press of Kansas, 2015
  3. L.Stoff. The Sounds, Odors, and Textures of Russian Wartime Nursing // Russian History through the Senses: From 1700 to the Present. Blumsborry Publishing, 2016

[1]L.Stoff. Russia’s Sisters of Mercy: More Than Binding Man’s Wounds. University Press of Kansas, 2015 –  p.242

[2] LL.Stoff. The Sounds, Odors, and Textures of Russian Wartime Nursing // Russian History through the Senses: From 1700 to the Present. Blumsborry Publishing, 2016  –  p. 126-127

[3] Т.Варнек. Воспоминания сестры милосердия. Частина 1, Розділ 7 “В плену работы и тоски” Електронний ресурс] Режим доступу: https://www.e-reading-lib.com/book.php?book=1031301

[4]  L.Stoff. Russia’s Sisters of Mercy: More Than Binding Man’s Wounds. University Press of Kansas, 2015 –  p.18-19

[5] Ю. Буторова. Военные дневники Юлии Буторовой 1914-1916 гг. [Електронний ресурс] Режим доступу: https://ulpressa.ru/2016/03/23/strashno-stanovitsya-za-bednuyu-rossiyu/

[6]  Т.Варнек. Воспоминания сестры милосердия. Частина 1, Розділ 9 “Житомирский этапный лазарет” [Електронний ресурс] Режим доступу: https://www.e-reading-lib.com/book.php?book=1031301

[7]L.Stoff. Russia’s Sisters of Mercy: More Than Binding Man’s Wounds. University Press of Kansas, 2015 –  p.111-112

[8] Ю. Буторова. Военные дневники Юлии Буторовой 1914-1916 гг. [Електронний ресурс] Режим доступу: https://ulpressa.ru/2016/03/23/strashno-stanovitsya-za-bednuyu-rossiyu/

[9] L.Stoff. Russia’s Sisters of Mercy: More Than Binding Man’s Wounds. 2015. p.112

[10] Т.Варнек. Воспоминания сестры милосердия.Частина 1, Розділ 1 “В поисках себя” [Електронний ресурс] Режим доступу: https://www.e-reading-lib.com/book.php?book=1031301

[11] Е. Сумбурова. Сестры милосердия Первой мировой войны: на материале документальных текстов. с.4 [Електронний ресурс] Режим доступу: https://cyberleninka.ru/article/n/sestry-miloserdiya-pervoy-mirovoy-voyny-na-materialah-avtodokumentalnyh-tekstov/viewer

[12] L.Stoff. Russia’s Sisters of Mercy: More Than Binding Man’s Wounds. University Press of Kansas, 2015  p.78

[13]   L.Stoff. Russia’s Sisters of Mercy: More Than Binding Man’s Wounds. University Press of Kansas, 2015 p.204

[14] Там само p.206-207

[15] Там само р.177

[16] L.Stoff. Russia’s Sisters of Mercy: More Than Binding Man’s Wounds. University Press of Kansas, 2015 –  p.282-292