9 жовтня 2018 р. відбулася відкрита лекція на тему: “Заручини у пізньому Середньовіччі на матеріалах канонічного та німецького звичаєвого права”

9 жовтня 2018 р. д-р  Оксана Бандровська прочитала відкриту лекцію на тему: “Заручини у пізньому Середньовіччі на матеріалах канонічного та німецького звичаєвого права”

Під час лекції говорили про заручини як церемонію, що є відокремленою від самої церемонії шлюбу, та як про подію, що має правове значення лише до Тридентського Собору (XVI ст.), бо саме тоді обряд заручин був об’єднаним із самим обрядом шлюбу. Джерелами даного дослідження є нормативні документи Corpus Iuris Canonici – правової збірки, котра знаходилася у вжитку в Католицькій Церкві до 1918, і пізніше через ряд редакцій була замінена на Codex Iuris Canonici, котрою і досі послуговуються церковні юристи. Окрім базових документів (Decretum Gratiani, Liber Extra, Liber Sextus) було проаналізовано коментарі на ці документи у авторстві італійських та німецьких правників (Huguccio та Johannes Teutonicus). Слід також зауважити, що середньовічне право Католицької Церкви є сплавом римського та звичаєвого прав одночасно з закоріненням у писання Отців Церкви та Святе Письмо.

Пізнє Середньовіччя мало свою «довгу тривалість». Лист від папи Олександра III, датований 1180 роком, котрий на основі “левітського бар’єру” (нехай брат не одружується з дружиною брата свого) забороняв заручатися братові з нареченою його брата став аргументом для розлучення Генріха VIII з Катериною Арагонською у 1520 році. Генріх та Катерина одружилися у 1509, перед одруженням Катерина Арагонська отримала від папи буллу, що дозволяла її шлюб з Генріхом, оскільки перед цим вона була одруженою з рідним братом Генріха – Артуром, але шлюб цей тривав кілька місяців і не містив співжиття через вкрай слабке здоров’я Артура. У 1520 році Генріх, чи то з причин відсутності наслідників чоловічої статі у шлюбі з Катериною, чи то через фаворитку Анну Болейн, почав процес розлучення, посилаючись на “левітський бар´єр” і саме на лист папи Олександра III від 1180 р. Папа відмовив Генріху у проханні, посилаючись на те, що шлюб з Артуром не був консумованим. Результатом судових перемовин тривалістю у 8 років, Генріх таки розлучився з Катериною Арагонською та одружився з Анною Болейн, котра була не останньою його дружиною, окрім численних фавориток.

“Довга тривалість” Середньовіччя сягає далі ніж XVI ст., вона сягає й сьогодення. Саме в пізньому Середньовіччі в рамках розвитку права виникли засадничі речі, котрі і нині здатні вирішально вплинути на рішення суду. До яскравого прикладу належить феномен “помилки особи” error personae. Ця помилка вперше була згадана Граціаном в 1140 році у його Декреті, коли йшлося про різновид помилок, що можуть виникнути при згоді бути разом проголошеній під час заручин. Загалом таких помилок в тексті 4: Error personae (помилка особи/самозванство), error conditionis (помилка стану/вільний чи раб), error qualitatis (помилка характеру), error fortunae (помилка статку). На момент XII століття лише дві помилки могли уневажнити шлюб – якщо мало місце самозванство та обман стосовно стану одного з партнерів – error personae та error conditionis. У сучасному кодексі права Католицької Церкви (канон 1051), помилка особи, чи самозванство є підставою для уневажнення шлюбу.

Серед цікавих знахідок, коментар Huguccio щодо трактування шлюбу, не лише як спільне проживання та співжиття погоджене обома (Граціанове уявлення сформоване на основі засад римського права), але насамперед як єдність волі та єдність душ (coniunctio voluntorum/coniunctio animorum).