В результаті глобалізаційних процесів ми сьогодні подекуди можемо спостерігати трансформацію суспільної свідомості у бік індивідуалістичних тенденцій. Індивідуалізм мав вирішальний голос в становленні ідеї суверенності та оригінальності індивіда в європейській культурі. Після досить довгої історії реалізації індивідуалізму в суспільній практиці Заходу, на англо-американській культурній арені з’явилася письменниця та мислителька, чия світоглядна програма ще більше його радикалізувала. Айн Ренд – так вона сама себе назвала (справжнє ім’я: Аліса Зіновіївна Розенбаум) – претендувала на побудову нової концепції етики «об’єктивізму», що кидала виклик всім попереднім теоріям моралі. Її ідеї висловлені, в першу чергу, у літературно-філософській формі, а не в традиціях класичної академічності, знайшли визнання і відгук у культурному та політичному житті США та мають широку популярність в багатьох країнах. Розумний егоїзм, який пропагувала письменниця, знаходить і сьогодні свій відгук в роботах професійних юристів, економістів, політологів, соціологів, істориків, хоча в колах професійних філософів теорія Ренд викликає більше іронію, ніж зацікавленість. Романи, написані нею, вплинули на творчість та діяльність відомих письменників, журналістів, бізнесменів. Деякі з них були екранізовані в США та Італії.
Аліса Розенбаум (Айн Ренд) народилася в Санкт-Петербурзі 2 лютого 1905 року в родині успішного єврейського аптекаря, хіміка за освітою, Зіновія Розенбаума та світської дами Анни Каплан. У Петербурзі вона навчалася в престижній жіночій гімназії, вивчала французьку та німецьку мови, захоплювалася Віктором Гюго та дуже рано почала писати сама.
У 1921 році Аліса вступила до Петроградського університету на факультет соціальної педагогіки, де вивчала право, філософію та філологію. Її викладачі підкреслювали важливість розвитку систематичних зв’язків між різними сферами мислення. Цієї позиції вона притримувалась у своїх пізніших роботах. Програма навчання в університеті включала кілька філософських дисциплін: антична філософія (особливо, Платон та Аристотель), логіка, філософська психологія та інші. Одним з її викладачів був Ніколай Лосський, філософію якого вона, проте, не сприйняла.
Після закінчення Петроградського університету в 1924 році інтерес до написанням сценаріїв привів її на курси Державного технікуму кіномистецтва. Її літературними авторитетами були російські романісти та поети, але більше за всіх вона любила творчість Гюго, якому, як вона писала, Ренд завдячувала «романтичним реалізмом» своїх романів.
Як свідок Жовтневої Революції та Громадянської війни (1917–1922/23) в Росії та поневірянь своєї родини, що стали результатом цих історичних подій, вона жорстко виступала як проти комуністів, так і проти монархістів. У 1925 році Алісі пощастило отримати американську візу за запрошенням родичів. Вона ненавиділа радянську систему за її доктрину «жити для країни, жити для суспільства» і тому, коли 1026 року вона виїхала з СРСР, зрозуміла, що більше туди не хоче повертатися.
Провівши перші шість місяців в Чикаго у своїх родичів, Аліса Розенбаум вирішила поїхати в Голівуд шукати роботу в кіносфері. Вже через декілька днів в центрі світового кінематографу на неї чекала зустріч з режисером Сесілєм Б. де Міллєм, який запропонував їй роботу в сценарній групі. Саме в Голівуді вона взяла псевдонім Айн Ренд, походження якого достеменно ніхто не знає і з яким прожила все своє життя. Через деякий час вона познайомилася з актором Френком О’Коннором, з яким вони одружилися у 1929 році та прожили разом майже півстоліття.
Впродовж чотирьох років Айн Ренд працювала над своїм першим, частково автобіографічним, романом «Ми живі», в якому описувалася історія російської дівчини Кіри, яка намагається втекти з Радянської Росії. Проте видавництва не спішили друкувати його. Вийшовши у 1936 році доволі маленьким тиражем, «Ми живі» продавався доволі погано.
У 1938 році письменниця надрукувала невелику антиутопічну повість «Гімн», в якій описала дуже схожу на післяреволюційне радянське суспільство спільноту. Але цей твір, як і попередній роман, не користувався популярністю. Після таких невдач Айн Ренд більше в своїх творах не робила жодних натяків на своє російське минуле.
У 1943 році в американських книгарнях з’явився другий роман Айн Ренд «Джерело», гімн людському індивідуалізму. Це був справжній успіх: книга продавалася декількасоттисячними тиражами, а 1948 року корпорація «Warner Brothers» купила права на екранізацію роману. Хоча сценарій був написаний самою авторкою, Ренд категорично не сподобалася екранізація. І до кінця свого життя вона більше не дозволяла знімати фільми за її текстами.
У 1951 році Айн Ренд зі своїм чоловіком переїхала з Лос-Анджелесу до Нью-Йорку. Тут письменниця увійшла до кола відомих місцевих інтелектуалів, які виступали за відродження класичного лібералізму. Серед них – економічний журналіст Генрі Хазлітт, австрійський економіст Людвіг фон Мізес і канадо-американський романіст, літературний критик та політичний філософ Ізабель Патерсон.
У 1957 році Айн Ренд видала роман «Атлант розправив плечі», гімн капіталізму, який, хоч і не отримав жодної позитивної рецензії від критиків, завоював шалену популярність у читачів. Після цієї книги Ренд зосередилася виключно на теоретичній роботі: замість писати художні книги, вона вирішила викласти свої ідеї у формі філософської системи. Навколо Ренд утворилося коло її найбільших шанувальників – «Колектив», як вона його жартівливо називала, з якого згодом виросло декілька інституцій, які і сьогодні займаються пропагуванням ідей.
Таким чином, іммігрантка з щойно народженого Радянського Союзу з невеликим знанням англійської мови змогла стати успішною американською письменницею. Айн Ренд уособлювала своїм життям свої романи та свою філософію, вона втілювала «американську мрію» – мрію про країну, в якій життя кожної людини краще, багатше та щасливіше, бо вони це «краще» отримують завдяки своїй наполегливій праці. Як писав Томас Вулф: «…кожному може посміхнутися щастя, у кожного, ким би він не народився на світ, блискучі можливості і бажана мета попереду, у кожного – право жити, працювати, бути самим собою і досягти всього, на що вистачить мужності і до чого тягне мрія. Знай, о ти, хто шукає: ось що обіцяє нам Америка» [Т. Вулф Домой возврата нет].
Творчість Айн Ренд умовно можна поділити на два періоди: 1) літературний, який тривав з 1929 року («Ми живі») до 1957 («Атлант розправив плечі»); 2) філософський, з 1958 року до її смерті у 1982 році. Саме романи Айн Ренд слугували ґрунтом для її філософської системи. Більшість філософсько-публіцистичних праць письменниця написала у відповідь на питання читачів її романів, як розгортання ідей та ідеології, яку сповідували головні герої «Ми живі», «Гімну», «Джерела» та «Атланта». Майже всі статті, що входили до теоретичних збірок Айн Ренд, раніше публікувалися в брошурі «Об’єктивіст», що видавався письменницею та її найближчими учнями. Таким чином, філософський проект «об’єктивізму» Айн Ренд слід розглядати у єдності з її літературною творчістю. Ренд вважала мистецтво художнім засобом трансляції морального ідеалу, а не спонтанним та емоційним самовиразом художника, прикладом якого, на її думку, могло слугувати сучасне ірраціональне мистецтво. Останнє, стверджувала вона, є «не-мистецтвом».
Головними темами робіт письменниці було пропагування егоїзму, проявлення негативних боків альтруїстичної філософської настанови та бунт людського розуму проти домінування «колективної суспільної думки» як зла. Свою філософію Айн Ренд назвала «об’єктивізмом», відстоюючи думку, що об’єктивна реальність, яка існує незалежно від індивіда, та об’єктивні раціональні закони логіки є єдиною підставою людського життя. «Об’єктивізм» Ренд базується на ствердженні, що «єдиним даним людині засобом осягнення дійсності та керівництвом до дії» є розум, як «здатність визначати і засвоювати матеріал, даний людині у відчуттях». Уся творча спадщина Айн Ренд є спробою вибудувати проект моральної філософії як точної науки, в якій піднімаються як суто філософські, метафізичні та епістемологічні питання, так і проблеми політики, економіки та мистецтва. «Об’єктивізм» Ренд можна розуміти як методологічну настанову щодо виправдання принципу егоїзму як дієвої реалізації цінності та унікальності людського індивіду, піднесення в пріоритети продуктивність творчої особистості в умовах невтручання держави в економічну діяльність приватного сектору. Така теорія, на думку мислительки, може втілитися на практиці лише в умовах капіталізму в його лібертаріанському розумінні як єдиної, оптимальної системи організації життя розумних людських істот.
Висуваючи претензію на відшукання раціональної, об’єктивно-наукової відповіді щодо необхідного змісту ціннісних орієнтацій людини та заперечуючи будь-який вплив попередньої філософської традиції на себе, окрім Аристотеля, Айн Ренд забуває про притаманні їй ремінісценції: філософію моралі рабів та аристократів Фрідріха Ніцше, постулювання суспільства як суми окремо взятих особистостей Джеремі Бентама, матеріалізм Карла Маркса, критику колективізму Ізабель Патерсон, опосередковуючу роль практики в американському прагматизмі. Хоча письменниця і називала усіх попередніх філософів містиками і не сприймала їхню філософію з різних причин – через притаманний їм вагомий акцент на емоціях, через те, що вони надмірно, на її думку, наголошували роль держави в улаштуванні соціального буття, через сповідування золотої середини між альтруїзмом та егоїзмом як принципом індивідуальної взаємодії, через проявлений в цих позиціях дух християнської релігійності, – але, по суті, її власні ідеї є своєрідною репрезентацією основної інтенції європейської філософської традиції розумного егоїзму від античності до модерної доби.
В суперечливих оцінках як прихильників, так і критиків Айн Ренд її філософсько-етична концепція сприймається як віддзеркалення кризи моралі та маніфест щодо напрямку її подолання. Претендуючи подолати хибні орієнтації в здійсненні сучасної їй соціальної практики, Ренд прагнула створити цілісну філософську систему, що піднімає не тільки проблеми моральної чи політичної філософії, а й метафізики та епістемології. Вірна філософія, на думку Ренд, – запорука від тих помилкових уявлень, що визначили магістральний напрям кризового розвитку доби Модерну. У своїх філософських працях вона регулярно намагалася знайти помилки в попередніх філософських системах. Нещадній критиці піддався пануючий в моральній філософії альтруїзм. Вона вважала за потрібне «врятувати» людину та мораль, врятувати концепцію «егоїзму», що означало не вимагати від нікого жодної жертви і давати можливість кожному творчо самореалізовуватися.
У своєму розумінні «егоїзму» Айн Ренд не дотримувалась звичного розуміння цього поняття, маючи на увазі під ним ціннісні орієнтації, що необхідні для людського виживання, а не примхи та емоції ірраціональних людей. Протиставляючи у своїх творах ідеальну людину-творця та паразита, Ренд загострює проблему альтруїзму як зла. Згідно з «об’єктивістською етикою», добро для людини не вимагає її власних жертв і не може бути досягнуто за допомогою чиїхось жертвувань. На думку Айн Ренд, не може бути конфлікту інтересів між людьми, які не прагнуть отримати те, чого не заслужили, які нічим не жертвують і не приймають жертв, які ставляться один до одного як партнери, обмінюючись чимось цінним. У романі «Джерело» Айн Ренд критикує не тільки альтруїзм, але і традиційний егоїзм. Адже її образи Пітера Кітінга та Елсворта Тухі як паразитів в романі уособлюють традиційний егоїзм, бо Кітінг намагався просуватися кар’єрною драбиною, не гребуючи будь-якими необхідними засобами заради цього, а Тухі попри все прагнув до влади над іншими.
Загалом заслуга Айн Ренд бачиться у вияві чи принаймні постановці питання про наявність в егоїстичній настанові раціонального зерна.
Увесь творчий доробок Айн Ренд як літературний, так і філософсько-публіцистичний – це заява про визначення правильних цілей та цінностей як головного завдання моралі. «Філософія об’єктивізму» Айн Ренд є проектом практичної філософії, в якому як художніми засобами, так і шляхами філософських обґрунтувань робиться спроба спрямувати людську діяльність у відповідності з моральною настановою розумного егоїзму та визначити вірні ціннісні орієнтації.
Свідченням доволі помітної ролі Айн Ренд в американській культурі сьогодні є діючі «об’єктивістські» установи та об’єднання: Інститут Айн Ренд (https://www.aynrand.org), який очолює її учень та автор найбільш повного викладу «філософії об’єктивізму» Л. Пейкофф; The Atlas Society – дослідницька та правозахисна організація, що просуває ідеї «об’єктивізму» (http://www.atlassociety.org); та The Ayn Rand Society – професійне товариство, що пов’язане з Американською філософською асоціацією Східного дивізіону (http://www.aynrandsociety.org). Ці установи видають книжки, журнали, створюють різні навчальні програми, які пов’язані з «об’єктивізмом» Айн Ренд. Також працюють різні інтернет-ресурси, зокрема портал Objectivism Online (http://forum.objectivismonline.com/), для обговорення ідей «об’єктивізму» та ознайомлення з інтерв’ю, книжками, щоденниками, листами та статтями самої письменниці та людей, які не відносяться офіційно до Інституту Айн Ренд, спадкоємця усіх її ідей, але так чи інакше підтримують «філософію об’єктивізму».
Двадцять років після смерті Айн Ренд «філософія об’єктивізму» трансформується під впливом викликів сучасності та відповідно до того, чого потребує дійсний капіталістичний устрій. Сучасний дискурс можливих трансформацій капіталізму з «новим обличчям» як орієнтованої на людину соціально-економічної системи є даниною інтелектуальним зусиллям Айн Ренд по реактуалізації морально-особистісного виміру в ціннісних пріоритетах соціального буття.
Про популярність літературної творчості та «філософії об’єктивізму» Айн Ренд свідчать соціологічні опитування, її місце в популярній культурі, використання її ідей у політичній агітації низки кандидатів-республіканців на найвищі урядові посади у США. На Манхеттені до сьогодні збираються шанувальники ідей «об’єктивізму», деякими активістами проводяться піші екскурсії по «Нью-Йорку Айн Ренд», про неї знімають кіно та пишуть книги. Один з найголовніших поборників ідей «об’єктивізму», Ярон Брук відстоює ідею все більшого розповсюдження «об’єктивізму» серед молоді, уподібнюючись християнським місіонерам: «Кожен вчитель англійської мови в Сполучених Штатах отримав від нас [Інституту Айн Ренд] наступну пропозицію: якщо він погодиться видати учням книги Айн Ренд, ми безоплатно доставимо йому потрібну кількість екземплярів. Починаючи працювати у цьому напрямі, ми розіслали декілька тисяч книг. Тепер же ми щорічно розсилаємо по триста п’ятдесят тисяч екземплярів».